Глава 18.

Глава 18.

Просторим, широким коридорам Тихого Дому - даградської міської в'язниці - міг позаздрити будь-який королівський палац. Гладка кам'яна кладка порослих мохом стін уходила високо в темряву масивних склепінь стелі, що громіздким надгробком нависала над могилами незліченного числа занапащених доль її бранців. Сперте тюремне повітря, що відгонило вогкістю та гниллю, буквально налипало на шкіру, змушуючи її нестерпно свербіти. 

- Буцни мене троль! - вилаявся Стіг, роздираючи нігтями шию. - Чешеться, гірше від бліх! 

- Звикнеш. - глузливо вимовив Ямет, підштовхнувши гнома до двостулкових кованих дверей. 

- Не збираюся… - пирснув гном, але тут же замовк, відчувши штурхан ліктя Роена під бік. 

Під натиском плеча стража громіздкі двері знехотя відчинилися. Прямо посеред кімнати самотньо розташувався масивний дерев'яний стіл, з-за якого ледь визирала плішива голова чоловіка невизначеного віку, який нишпорив у стосі пожовклих аркушів паперу. 

- Кілате, приймай нових постояльців. - безцеремонно рявкнув страж. 

- Тебе в конюшні вчили розмовляти з начальством? - плішивий чоловік, не піднімаючи очей, почав акуратно розкладати аркуші по невеликих купках. 

- Може й в конюшні. - нахабно фиркнув Ямет та підштовхнув арештантів уперед. 

- Що накоїли? - поблажливо поцікавився доглядач. 

- Напалися на мене. - доповів страж, не даючи відкрити рота Роену та Стігу. 

- На тебе? Вони? - Кілат недовірливо покосився на громилу. 

- Ну дик якого ката мені брехати? - страж глумливо сіпнувся назад. - Накинулися, немов піняві білки. 

Доглядач перевів погляд на затриманих і задоволено кивнув:

- Є що сказати? 

- Дилда перший почав. - невпевнено буркнув Стіг. 

- Бреше зараза. - Ямет спробував зобразити невинне обличчя, через що став ще більше схожим на неприторенного людожера. 

- Так від мене ти чого хочеш? Мало їм боки полатав? - Кілат знову почав ритися в паперах.

- Треба провчити їх, я все ж таки блюхт… блюдитель порядку. - чоло Ямета напружилося від незвичної для себе активності. 

- Блюститель. - виправив стража Кілат. 

- Точно, він самий! - задоволено гаркнув Ямет. - А то негоже, якщо на блюх, блюд..., стражника коротше, буде всяке псярство з кулаками совати. 

- Умовив. Тиждень під вартою. - доглядач швидко погодився з громилом і зневажливо посунув до краю столу аркуш паперу. - Запишіть тут імена. Ви ж писати вмієте? 

Витримавши презирливий погляд доглядача, Роен незворушно взяв із чаші перо і написав своє ім'я, слідом за ним те саме зробив Стіг. 

- Треба ж, грамотний гном. - єхидно хмикнув Кілат, швидко приписуючи на аркуші ще щось.  

Обличчя Стіга почервоніло, немов варений буряк. Він уже готовий був вчепитися доглядачеві в плішину та разом вибити з нього дух, проте в цей момент стулки дверей з гуркотом відчинилися і в кімнату, з незадоволеним виглядом, вломився згорблений старець. 

Щільно запахнувши червону туніку, він роздратовано попрямував до столу. Кілат втиснувся в крісло, немов бажаючи провалитися крізь землю, але кістлява рука старого вхопила його за вухо і висмикнула з ненадійного притулку. 

- Де цей чортів Бальгаїт Лаго?! Де він?! - зло шипів старий, безжально тягнучи доглядача за розчервонілу мочку. - Ти обіцяв мені все виправити! Твої недоумки його впустили, тобі й відповідати! Знайди цього клятого ельфа, або я випущу тобі кишки! Ти мене чуєш?! 

Доглядач, із мокрими від сліз очима, белькотів щось невиразне та час від часу слабо попискував.

- Пане Табо, Ваша Честь, я все виправлю, я все виправлю. - пересохлі губи Кілата скреготіли, неначе старий віз. 

Стариган відпустив опухле вухо доглядача та, зло блиснувши очима, попрямував до виходу. Раптово він загаявся і різко наблизився до Роена. 

Обличчя старого скривилося в неприємній гримасі і, витягнувши шию, він процідив крізь зуби:

- Я тебе ніде раніше не бачив? 

Примружившись та закусивши губу, Табо уважно втупився в Роена, від напруги на його зморшкуватому лобі виступила велика випотина. 

Роен прителепкувато випнувши щелепу, хрипко кахнув: 

- Не пригадую, Ваша Честь! 

Стариган гидливо сплюнув та квапливо покрокував до дверей. 

Доглядач, полегшено видихнувши, впав у крісло. Тремтячими пальцями він помацав опухле вухо і гнівно гепнув кулаком по столу:

- Чого витріщилися?! Забирайтеся! 

Страж мовчки розвернувся і штовхнув арештантів до виходу. 

Ледь зачинивши двері, Ямет приставив меч до горла Роена:

- Звідки тебе знає Табо? Я бачив, як тебе пересмикнуло від згадки про бунтівника. - люто прошипів страж. 

- Який бунтівник? Старий наплутав щось. - спокійним тоном вимовив Роен, непомітним жестом долоні показуючи Стігу не втручатися.