Глава 17.

Глава 17.

Чарівниця підійшла до лежачого у ліжку Альдо і, поправивши пахтючу прілим, мускусовим запахом пов'язку на його голові, цупко подивилася на Роена:

- Ми вже тиждень тут, не можна більше чекати.  

- Я знаю. - Роен похмуро поглянув на чарівницю. 

- Альдо видужає, але я не можу сказати коли саме. Може через день, а може й через місяць. - голос Ліари звучав тихо, але твердо. 

- А що як ця погань досі всередині нього? - втрутився Стіг. 

- Від чорної хвороби і сліду не стало, це слабкість. Але йому потрібен час. - Ліара заспокоїла гнома. 

У двері постукали. Не чекаючи відповіді, захеканий Мáрат ввалився в кімнату:

- Чортові дорни. Озвіріли зовсім, чіпляються без жодної причини. Після того випадку зі стратою, всі тепер повинні вірчі отримати. 

- Значить треба поквапитись. - Роен подивився на Стіга. - З ним усе буде гаразд. Ти ж знаєш цього впертого гнома. 

Стіг мовчазно кивнув. 

- То що там твій приятель? Домовився? - Роен обернувся до крадія. 

- Він мені не приятель. - спокійно відповів Мáрат. - Стариган жадібніший за лихваря. Сказав, що не підпишеться на таке менше ніж за три золотих. 

- Зовсім клепки розсохлись?! - вигукнув Стіг. 

- Погоджуйся. - коротко промовила чарівниця. 

- Як скажете. - кивнув Мáрат. - Тільки я йому не надто довіряю. 

- Хаган сказав, що старий допоможе, а ти тепер кажеш, що не довіряєш йому? - Стіг підозріло примружився. 

- Якщо старий нас зрадить, голови позбудуся я, а не Хаган. - вагомо зауважив Мáрат. 

- Ти не зобов'язаний. - сказав Роен і мимоволі зупинився, зустрівши рішучий погляд крадія. 

- Це не все. Стариган хоче побачити тих, кому він має допомогти. - повідомив Мáрат. - Справа ж бо ризикована. 

- Цілком резонно. - погодився Роен 

- Він тут. - муркнув Мáрат. 

- Що?! Ти притяг його просто сюди? - Стіг ошелешено вирячився на злодія.  

- Я що дурень? - образився Мáрат - Він у коморі. 

- Ти розумний. - знущально фиркнув гном. 

- Пізно розбиратися. - Роен рвучко схопив плащ. - Ходімо. 

- Зачекай. - Ліара підійшла до Роена та простягнула йому три золотих. 

Помітивши, що Роен застиг у нерішучості, чарівниця довірливо прошепотіла йому на вухо:

- Батько сказав, що гноми ненажерливі, тому трохи накинув на чорний день. 

- Агов, що за секрети? - нагогошився Стіг. 

- Та так. - Роен ледь помітно усміхнувся. - згадали старого Джекіла. 

- А-а-а-а. - протягнув Стіг і навіщось постукав по дереву.   

- Щасти вам. - тихо промовила Ліара вслід деренчливо грюкнувшим дверям. 

…На вулиці дощило. Холодні краплі дощу, зливаючись у тонкі струмені, з легкістю просочувалися крізь дірявий дах комори. Сирий, кислуватий запах намоклих гнилих дошок неприємно лоскотав ніздрі. 

У дальньому закутку сараю, чи не єдиному місці, де з даху не лилися потоки води, на старому тюку потемнілого сіна сидів зморщений, кощавий дідуган у брудній дорожній накидці. 

- Апчхи! - голосно чхнув старий і заскреготів високим голосом - Скільки можна чекати? Морозно, як в сраці снігового троля. 

 - Хіба такі бувають? - зацікавлено запитав Стіг. 

- А ти хто такий, недоростку? - заривкувато прокректав старий. 

- Фатіхе, не починай. - Мáрат незворушно всівся на в'язанку дров. 

- А ти, шелупонь, мені не вказуй! - старий відмахнувся, немов йому докучала невидима муха. 

Мáрат закотив очі й голосно зітхнув. 

- Якби б не Хаган, я б вас, шмаркачів, дрючком відлатав та й годі! - Фатіх погрозливо потрусив гачкуватою ковінькою. 

- Діду, буде вже лаятися. - Роен явно втрачав терпіння. - Ми тобі заспокійливе принесли.

Витягши з кишені золоті монети, Роен провів ними перед носом старого. Фатіх, немов зачарований, стежив за рухом його руки, потім різко вчепився в зап'ястя. 

- Е ж бо ні, спочатку розкажи, що ти можеш. - Роен розтиснув пальці старого, і монети з дзенькотом попрямували назад до кишені. 

- Багато чого можу! Малий сказав вам хто я? - Фатіх напиндючено задер підборіддя. 

- Колишній доглядач в'язниці. - Роен зневажливо знизав плечима і з натиском повторив. - Колишній. 

- Тихий Дім не в'язниця. Це цитадель!  - гордо вигукнув Фатіх. - Я хоч і колишній, але знаю всіх та вся! А ці негідники витурили мене, наче шолудивого собаку! Після стількох років! 

- Тихий Дім? Милесенька назва, нічого сказати. - перервав старого Роен і для більшої переконливості побрязкотів монетами. - Давай ближче до діла.