Глава 10.

Глава 10.

Після подій, що трапилися на полюванні, затримання Роена й Альдо не залишало жодних сумнівів з приводу того, що лорд Арне неймовірно розгніваний і незабаром вчинить судовий розгляд. Однак складно було припустити, що вирок буде настільки квапливим і настільки суворим. Правосуддя в королівстві Треуран формувалося століттями і було предметом надзвичайної гордості не одного покоління його правителів і вірнопідданих. Навіть лорд Вільфред змушений був дотримуватися традиційної процедури переслідування зловмисників, що, втім, не заважало йому паками кидати до в'язниці невгодних або й взагалі стинати їм голови.  

Намагаючись відігнати погані думки і розмірковуючи над подальшими планами, Ліара та Стіг вбивали час у «Мерзлому Кнурі». Погані думки ніяк не відганялися, і незабаром тривога остаточно витіснила будь-які надії на те, що Роен і Альдо зможуть самостійно виплутатися з цієї халепи. 

Двері шинку зі скрипом відчинилися і до зали, тягнучи за собою клуби снігу, увірвався вихор холодного повітря. На порозі з'явилася невисока постать у дорожньому плащі з глибоко накинутим каптуром. Незнайомець швидкими кроками попрямував до каміна і, проходячи повз стіл, за яким сиділи Ліара і Стіг, перечепився за лавку. У спробі втриматися на ногах, він незграбно наштовхнувся на гнома. 

- Агов, друже, легше! - незадоволено пробуркотів Стіг,  розплескавши добрячу половину кухоля елю. 

- Пробачте, я ненавмисне. - вимовив ведмедкуватий відвідувач вибачливим голосом, у якому Стіг одразу впізнав Олафа, і пошепки додав. - Негайно забирайтеся звідси, вас розшукують. Зустрінемося біля східної стіни, під дозорною вежею. 

Олаф похитуючись почвалав далі. 

- Вештається п’янота всяка, під ноги не дивиться!  - роздратовано гаркнув Стіг. - Шинкарю, розрахуй нас, бо щось настрій зіпсувався!

- Стіге… - почала було Ліара, яка не чула слів Олафа, але, побачивши гримасу гнома, замовкла. 

- Ходімо, зараз же. - прошипів Стіг, жбурнувши на стіл монети. 

…Швидко просуваючись вузькими замковими вуличками, Стіг і Ліара дісталися до східної стіни фортеці. 

Ця частина міста виглядала занедбаною і більше скидалася на звалище. Повсюди поміж напівзруйнованих будинків та сараїв було розкидане сміття, рештки, негідь та ще багато різного, нікому не потрібного мотлоху. Могутня дозорна вежа похмуро височіла над усім цим бедламом і, немов соромлячись такого ганебного сусідства, відкидала на нього густу чорну тінь. 

Гном та чарівниця не встигли ще толком зогледітися, як від стіни відокремився темний силует, виявившийся невисоким, сутулим дідуганом. 

- Ходіть за мною. - промовив старий тихим голосом, накинув каптур і напрочуд жваво пірнув у прохід між руїнами. 

- Сподіваюся, Олаф не грається з нами в якісь ігри. - Стіг виразно подивився на чарівницю і вони поквапилися за незнайомцем.

 Хитромудре блукання безлюдними крайницями міста вивело Стіга і Ліару до занехаяного старого будинку. Дідуган махнув рукою, запрошуючи супутників увійти в покривлений дверний отвір, і хутко зник у тіні. 

Стіг пройшов першим, обережно озираючись і переступаючи через нагромадження побитого начиння і прогнилих дошок. Проходячи через завали, гном спотикнувся і ледь не гепнувся у відкриту ляду. 

 У проймі ляди виднілися вузькі кам'яні сходи, ледь помітні в тьмяному денному світлі, що пробивався крізь шпарини в просілій стелі і похилених стінах будинку. Ліара та Стіг спускалися практично навпомацки, поки не увійшли в невелику освітлену кімнату, посередині  якої за обшарпаним письмовим столом сидів Лукас. 

- Добре, що ви тут. Я вже почав хвилюватися, що мої люди не встигли вас попередити. - Лукас нервово совався на стільці.

- Твої люди? Олаф - твоя людина? - недовірливо запитав Стіг. 

- Ви здивовані? - Лукас звів брову. 

- Не дуже. Адже Олаф чув, як ти висловлювався про Арне на бенкеті, а твоя голова досі на місці. - сказала Ліара. 

- І то правда. - хмикнув Лукас і невпевнено посміхнувся. 

- Навіщо ми тут? - Стіг нетерпляче подивився на племінника померлого лорда. - Де Роен і Альдо? 

- Вони під вартою. Завтра опівдні їх стратять. - повідомив Лукас. 

- Стратять?! За що?! Арне зовсім з глузду з’їхав?! - Стіг гнівно стиснув кулаки. 

- За зраду, за непокору чи за щось інше. Арне не потрібен привід, щоб відправити когось на шибеницю. Упевнений - на вас чекає та сама доля. Стражі зараз нишпорять по всьому місту. - Лукас вичікувально подивився на Ліару. 

- Що? Ти ж чогось хочеш, інакше навряд чи став би так ризикувати. - сказала Ліара. 

- Зможеш приспати кого треба? - примружився Лукас. 

- Припустимо. - коротко відповіла Ліара. 

- Ви допоможете мені звільнити Валетт-Данора від брехливого самозванця Арне, а я допоможу вам витягнути ваших друзів. - очі Лукаса хижо блиснули у відблиску свічки. 

- Весь увага. - переглянувшись із чарівницею, похмуро промовив Стіг. 

...План Лукаса, що складався з двох частин, на перший погляд був логічний і простий. Під замком простиралося ціле павутиння підземних переходів і тунелів, що сполучали різні частини фортеці. Арне знав лише про ті катакомби, які були позначені в плані міста, що зберігався в його бібліотеці. Однак існував ще інший, повний рисунок, який мав Лукас. На ньому було детально описано секретні механізми потаємних входів і виходів із катакомб, нанесено всі лабіринти проходів. Маючи таку мапу, можна було непомітно потрапити практично в будь-яку важливу точку замку, за винятком хіба що опочивальні лорда.