Глава 5.

Глава 5. 

Вхід до Храму охороняли десятки зо три селян, якими верховодив син корчмаря Талер. Стоячи на верхній приступці сходів, він напружено озирався навкруги.

Роен і гноми, причаївшись за тином, обвішаним глиняними горщиками, через прогалини поміж лозинами спостерігали за навколишньою обставою. 

- Маєш план? - Альдо запитливо глянув на Роена. - Чи може боки їм полатаємо та й годі? Остогидло вже в хованки гратися.

- Підпалюємо твою дупу. Чкуриш попід їх носом, як на вітрилах. Вони наздогін. Ми всередину. - пробурмотів Стіг змовницьким тоном. - Чим не план? 

- Коли все закінчиться, я тобі гризло налуплю. - пообіцяв Альдо. 

- Припиніть. Але в словах Стіга є сенс. - почав Роен. 

- Усе, гаплик твоїй дупі. - Стіг єхидно зиркнув на брата. 

- Візьмемо наших коней, примотаємо до сідел трьох із тієї четвірки обхідних, яких ми повирубали. У темряві, ще й верхи, їх приймуть за нас. Охоронці поженуться за вершниками, а ми тим часом увійдемо. - запропонував Роен. 

- Як ми проведемо коней до майдану? - запитав Альдо. 

- Поскачемо верхи, ззаду за примотаними, потім підострожимо і зіскочимо перед самим майданом.  Перед тим підпалимо сарай, - хай іншим обхідним буде що робити. А тіла доправимо у візку, я його неподалік бачив… - Роен вичікувально замовк.

- Може просто підпалимо кілька сараїв? Нехай гасять. Навіщо коней у це впрягати? Ще скалічаться. - запропонував Альдо. 

- Глоти не настільки дурноголові, щоб відправити охорону Храму гасити сараї. А ось за нами, гадаю, побіжать. - заперечив Роен

- Підпалюємо сарай, вантажимо три тіла у візок, примотуємо їх на коней, прискакуємо, зістрибуємо, заходимо. Все ясно. - коротко резюмував Стіг. 

- Аби не порозбиватися, коли з коней плигатимемо. - Альдо продовжував мляво опиратися хиткому плану. 

- Не порозбиваємося. - заспокоїв його Роен. 

...Дерев'яний, вщент забитий сіном сарай палав, наче величезний смолоскип. Гасити його позбігалося чи не пів села. Люди, ніби нічні метелики, стягалися на сяйво пожежі.

Надибати кривий, огидно скрипучий візок, наладувати в нього причмелених селян і відвести їх до стайні, не склало великих труднощів. Куди складнішим виявилося приладнати вершників до сідел так, щоб вони в них не просто трималися, а пережили прийдешню гонитву. Після клопіткої тяганини з мотузками, підкріпленої добірною лайкою, обхідні були надійно закріплені на своїх місцях.

Огурні біскайці анітрохи не зраділи новим вершникам, від яких тхнуло нудотним запахом давно немитої плоті, і попервах намагалися  поскидати їх додолу, форкаючи і норовливо трясучи гривами. Після лагідних умовлянь із піддобренням чималою пайкою сухарів, коні знехотя заспокоїлися. 

У небі світив повний місяць, заливаючи рівним, холодним сяйвом невагомий серпанок оповившого село туману. 

...Троє чорних, немов серця демонів, коней мчали вулицею, кожен несучи на собі двох вершників. 

Перед виїздом на храмовий майдан комонники, що трималися ззаду, разом позіскакували на землю і зникли в потемняві. 

Незабаром з боку Храму долинув гучний крик. Здійнявся гармидер, і натовп, що охороняв майдан, побіг наздогін стрімко  галопуючим вершникам. 

Талер, як і селяни, купився на ці хитрощі та не вагаючись доєднався до погоні. 

Шлях до Храму був вільним. Діставшись дверей, Роен зі здивуванням з’ясував, що отвір був грубо продлубаний у камені, і первісна будова, схоже, його не передбачала. 

Символи навколо дверей були бузувірськи викарбувані зверху колишніх зображень і відверто контрастували з їхньою філігранною роботою. 

Увійшовши всередину, Роен і гноми опинилися у величезній залі, хрестоподібні склепіння якої підтримували чотири гігантські колони у формі рук, які в непомисленних зусиллях несли небесну твердь. З височини купола пильно спозирала долу пара палаючих вогнем очей.  У центрі зали височіла піраміда з черепів, схожих на людські, проте значно більших розмірів і з загостреними тильними сторонами. 

Чорні стіни Храму були густо вкриті рунами, які навперемінку мерехтіли білим і багряним кольорами, розгораючись і згасаючи в певній послідовності. Світло немов колихалося, надаючи і без того гнітючій атмосфері несвідоме відчуття зневіри.

До протилежної входу стіни притикався церемоніальний вівтар із криваво-червоного каменю, навколо якого були недбало видряпані окультні символи. Вівтар виразно контрастував з монументальністю і величністю оздоблення Храму, виділяючись своїми недоречно примітивними, незграбними формами. 

Зліва від вівтаря виднілися ковані металеві двері з виритованими на них шістьма трикутниками у колі, в центрі кожного з яких були висічені загадкові гієрогліфи. Виглядало на те, що двері було запечатано, причому не від зовнішнього вторгнення. 

- Глядіть. - Роен оторопіло вказав на малюнки навколо одвірку. По всьому його обводу були зображені уклінні створіння з гротескно великими головами в дивних ковпаках. З їхніх піднесених до небес рук догори спрямовувалися вихруваті стовпи, які, збігаючись у єдиний потік, утворювали щось на кшталт куполу.