Глава 4.

Глава 4.

Цілющі навички Ліари, укупі з неабиякою гном'ячою живучістю, дозволили Стігу за кілька днів очуняти настільки, що він вже досить міцно тримався в сідлі коня. 

Поки потерпілий від лап карритара гном зализував рани, на табір було скоєно лише кілька зухвалих наскоків відносно дрібної, капосної звіроти. 

Чатовим довелося неабияк поморочитись, віднаджуючи від табору зграйку пазуристих, гидюче верескливих, єнотоподібних тварюк; потім - зубастих,  стрибаючих з дерев ящірок; і, зрештою, - крилатих, але таких, що не літають навіть під загрозою неминучої смерті, товстезних білок. 

Щоправда, настирлива, криклива і вельми агресивна звірота намагалася лишень поцупити харчі, не претендуючи на щось більше. 

Роен припустив, що на теренах володінь карритара не заселювались інші великі хижаки. Ті ж, хто наважувалися поткнутися на територію мерлятника, швидко опинялися в його кублі, очікуючи своєї черги на поталу.

Перший тиждень шляху, після остаточного одужання Стіга, ознаменувався цілою низкою вартих згадки подій. 

На одній із постоянок Альдо притяг з полювання здоровезну рептилію, втикану довгими як у дикобраза голками. Як згодом з'ясувалося, здобиччю невередливого гнома виявився надзвичайно небезпечний, отруйний звіроящір. 

Мисливець, нічого не підозрюючи, зарубав тварюку, що безтурботно розлягалася на камені, раніше, ніж вона встигла скористатися своїми смертоносними залозами, здатними вибризкувати отруту на добрий десяток кроків. У пласкій, вкритій панциром голові звіроящера не могла навіть промайнути думка, що хтось може вгледіти у ньому свою поживу. Альдо вгледів. 

Ліара щиро здивувалася, що гном примудрився так от легко вбити створіння, токсин якого міг звалити його просто потрапивши на шкіру. Але набагато більше чарівницю вразило те, що у Альдо навіть не майнула гадка про нестравність тварюки, подоба якої геть відбивала апетит, викликаючи гострі потяги блювоти. 

Після запеклої суперечки і поривань Альдо відкусити шматок хвоста звіроящера, доводячи, що «це можна їсти хоч сирим», здобич визначили як непридатну до харчування і викинули подалі від місця постоянки. 

Ще одна подія, що ледь не стала фатальною, трапилася з Роеном на риболовлі. Надумавши урізноманітнити набридлий м'ясний раціон свіжою рибою, він вирушив на невелике мальовниче озеро. 

Прив’язавши до мотузки залізний гак, Роен нанизав на нього коника і, після недовгого очікування, спіймав чималого вугра. Витягуючи нехитру снасть, він випадково зачепив її за корч. Саме так вирішив Роен і поліз у воду, намірившись дістати норовливу рибу, голова якої час від часу виринала над поверхнею. Ступаючи багнистим дном, він забрів у воду по пояс, але потім зупинився. Щось було не так.

Розвернувшись, Роен уже зібрався виходити, але в цю мить вода спінилася, і на поверхню спливла кругла ротата потвора, озброєна голкоподібними, загнутими всередину зубами. Поміж її крихітних неначе ґудзики очей стирчав огидний, в’юнкий паросток, помилково прийнятий Роеном за вугра.  

Зубатка хутко пірнула у каламутну воду і спробувала вкусити здобич за ногу. Хоча вгризтися в тіло Роена потворі не вдалося, вона міцно вчепилась у його шкіряний пояс і дужо потягла на глибину. На середині озера зубатка розчепила хватку і миттєво кинулася в горло своєї жертви. Роен вихопив метальні ножі і почав несамовито кремсати ними не за розміром знахабнілу тварюку. Скривавлена зубатка метушливо забилася і зникла під водою.  

Після цього мокрому і розхристаному Роенові, що заприсягнувся решту життя не торкатися якщо не всієї риби, то вугрів так точно, до кінця дня довелося терпіти поглум та кепкування гномів. 

Також не можна не згадати про ще один, на перший погляд, малозначимий епізод, який добряче попсував кілька днів подорожі. 

На одній із зупинок Стіг запримітив на дереві дивовижного птаха, що супокійно грівся собі на сонці. Його химерною відмінністю була наявність чотирьох лап, а не двох, як то має бути у путящих, доладних пернатих. Дивна крилата тварина не могла похвалитися значними розмірами, оскільки була навряд чи більшою за звичайного гусака. 

Обхопивши стовбур дерева всіма чотирма лапами, пернате тихомирно подрімувало, не очікуючи якоїсь каверзи.

Стіг, раптово вирішивши поласувати «птахнятиною», навшпиньки підкрався до необачливої тварини і, підступно підстрибнувши, вхопився обома руками за її хвіст.  

Те, що сталося далі, не піддавалося логічному поясненню. 

Птах пронизливо завищав і став вириватися, панічно розмахуючи крилами. Але при цьому він не намагався злетіти, а, наче знавіснілий, почав дертися стовбуром вгору.

Виявилося, що пернате мало неабияку снагу. Не збираючись прощатися з життям, воно героїчно полізло до верховіття, потягнувши із собою Стіга, який теліпався та смикався як очманілий. 

Впертий, ненажерливий гном не відпускав здобич до останнього. Направду, збоку складно було відразу розібратися, хто саме був здобиччю. Волала крилата бестія, галасував бородатий гном, зорюючи носом кору дерева. 

Роен, Альдо і Ліара, що стали свідками цього безперечно епічного полювання, заходилися нестримним сміхом. 

- Фе! Полиш її! Поганий песик! - кричав Альдо через регіт.