Глава 2.

Глава 2.

Корчма «На Рогах» була гідним місцем із паскудною репутацією. Таке трапляється із закладами, що подають чудовий ель відвідувачам з лихою вдачею.

Так стверджував Стіг і з цим важко було не погодитись. Страви в корчмі були прості, але смаковиті, а тягучий бурштиновий напій власного приготування зажив слави далеко поза межами Веллору - столиці королівства Треуран. Цілком природно, що така стійна харчевня стягала до себе найрізнобарвніший люд. Шляхтичі, крамарі, митці, робітники, пройдисвіти та хлисти всіх мастей і порід - всі вони прагнули хильнути кілька кухолів елю під добру закуску та балачки в вельми своєрідній, але дивним чином привабливій атмосфері корчми «На Рогах».

Коли троє друзів зайшли в перелюднену корчму, їх з порогу накрило хвилею теплого повітря, повного неповторної суміші запахів копченого м'яса, тютюну та багаття.

Гноми, запримітивши дивом вільне місце біля каміна, миттєво шарпонули вперед. Спритно петлюючи щільно уставленим столами проходом, вони разом гепнулись на лаву, ледь її не навернувши.

- Вітаю, шановне панство, любо вас бачити. Все як зазвичай? Три пінти елю та ребра з брусничною поливкою? - корчмарева донька наче випливла з хмари ароматного диму.

- Марто, добрий день. Саме так, але, зроби ласку, одразу шість пінт елю. - Роен змовницьки зирнув на двох насуплених гномів. - Схоже на нас чекає тяжка розмова. 

- Зрозуміла. - Марта посміхнулася і зникла у напрямку кухні так само ефектно, як і з'явилася.

- Роене, що це було? Там у Джекіла. «Ми у справі»? Як це ми у справі? Один за всіх вирішив? - прошипів Альдо, насилу стримуючи лють. - Ти взагалі уявляєш як ми видряпаємо ту мацапуру з кігтів Вільфреда? Та нам порубають голови швидше, аніж ми повітаємось із вартою біля міської брами. 

- Годі й казати про Дикі землі, що аж кишать поганню. Та й тамтешні жителі не надто гостинні навіть один до одного, а до чужинців і поготів. - підтримав брата Стіг.

- То чого ви мовчали? Хіба в вас язики повідсихали? Чи ви згадали про Вільфреда та Дикі землі тільки-но вийшли з вежі? - незворушно парирував Роен. - Нам потрібні гроші, а ця авантура зробить нас багатими.

- Скоріше мертвими. - невдоволено покривився Стіг. - Манора - останнє місце, куди б я поплентався. Туди лише доправлятися кілька місяців і такими нетрями, що в мене мурашки по шкірі табунцями бігають, як це уявляю.

- Думаєте, я не розумію ризиків та хочу сконати десь в Диких землях? - роззлостився Роен - Мені набридло щоразу братися за роботу, яка тільки й дозволяє, що доживотіти до наступної роботи. Зробимо це і житимемо, як схочеться!

- Ну, взагалі-то раніше весь Треуран був дикими землями, поки його не обселили розумні та працьовиті сотворіння на кшталт мене. Тож і з залишками хащів впораємося. - Стіг раптово надихнувся і, замріяно закотивши очі, додав. - Ферму хочу, зі свинарнею та вівцями… О, та ще й з коровами.

- Та в нас уже є баран і свиня в одному флаконі. - Альдо сердито зиркнув на брата, який пустив цю шпильку повз вуха - Добре, припустимо ми дістанемося Даграду. Що далі? Як ми витягнемо цю мацапуру?

- А навіть якщо витягнемо, ти думаєш вона візьме тебе за руку і, приспівуючи пісень, радісно поскочить горами, лісами та полями до Веллору? - Стіг пальцями постукав по столу.

  - Звідки мені знати? Подивимося. Але я впевнений, що як не спробуємо, будемо картатися решту життя, що згубили таку нагоду. - очі Роена палахтіли запалом. - Ну то що? Ми у справі?

- У справі, ніде дітися. - зглядівшись, відповіли брати. Троє товаришів простягли руки та врочисто стикнулися кулаками.

- Ой, як гарно-мило. Я що спізнилася на сімейну вечерю? Люблю зворушливі сцени. - Ліара, що несподівано підійшла, знущально посміхнулася і, підіткнувши накидку, всілася за стіл. - До речі, завжди вважала гномів кудлатими гарнюнями.

- Альдо не тільки кудлатий, а й уряди-годи митий гарнюня. - весело гигикнув Стіг.

- Тобі аби пореготати. - Альдо кисло скривився - Між іншим, немає нічого зворушливого в трьох бовдурах, що збираються вчинити гуртове самогубство. Хоча ні, не в трьох, а в чотирьох, якщо ти не передумала. Агов, ще не пізно.

- Альдо, не засмучуй пані. Вона досі не збагнула, у що вплутується. - Роен співчутливо глянув на Ліару.

- Ага, схоже старий її неполюбляє, тож хоче віку збавити, та й нам заразом. - Стіг схопився за горло і висунув язика.

- От ви нудні, аж в роті квасно. Хоча, зважаючи на порожній стіл, це цілком зрозуміло. -  Ліара грайливо поморщилася. 

Ніби почувши її слова, з тацею, заставленою кухолями елю і тарілкою апетитних реберець, з'явилася Марта. Дорогою вона спритно ухилилася від пустотливих долонь сп’янілого як чіп волоцюги і, давши йому копняка, проторохкотіла:

- О, та ви сьогодні в такому приємному товаристві. Добрий вечір, пані. Чого забажаєте? Можу порекомендувати молоде червоне вино. До нього чудово пасує фарширований судак.

- Дякую, але я б не відмовилася від елю. - миттєво визначилась Ліара. 

- Зробимо. - Марта, хутко вивільнивши тацю, попрямувала до прилавку, звідки невдовзі повернулася з ще одним кухолем бурштинового напою.