Глава 1.

ПРОКЛЯТІ ЗЕМЛІ ТРЕУРАНУ.

Коли Боги нудьгують, вони

розпалюють війни, збираючи 

криваві жнива з найгідніших...

Наставник, вислужений ветеран

Гектор.

 Глава 1.

 - Нумо, Стіге, покажи нам, як це робиться! Хо, хо, хо!  - рудий плечистий гном заливався від реготу, його набрякле обличчя побуряковіло та здавалось от-от лусне.   

 - Показую! Альдо, дивись!  Все просто!  - другий, не менш плечистий і настільки ж рудобородий гном на ім’я Стіг, підстрибнувши, відчайдушно потягнувся долонями до пальців ніг. На біду, приземлюючись, він незграбно послизнувся і під гучний гогіт добряче підпитого натовпу гепнувся на підлогу так само елегантно, неначе мішок напханий гноєм. 

Спроба Стіга піднятися, супроводжувана добірною гном’ячою лайкою, всуміш зі скигленням та оханням, скидалась на тріпотіння викинутої на берег рибини.

         - Ну все, гаразд, на сьогодні досить. - молодий, темноволосий чоловік, допомагаючи акробату-невдасі підвестись, підхопив його під руки. - Альдо, допоможи мені підняти твого братика. Це ж треба, який вгодований. Гноми стільки не важать, хіба як не зжеруть іншого гнома. Просив вас, як людей, не видудлювати весь ель у корчмі. Залишили б хоч пару крапель.

        - То ми ж не люди, Роене. - зареготав Стіг, відмахуючись від непроханої допомоги.

        Після недовгої метушні, зусиллями дрібку тверезішого гнома і темноволосого чоловіка, Стіг був зведений на лавку, з якої негайно заходився впасти, проте міцні руки приятелів останньої миті врятували його від чергового конфузу. Невдячний поглинач елю рішуче вивільнився з цупкої хватки порятівників і важко плюхнувся на місце.

-Ти мені більше не брат! Не хочу бачити твою огидну пику. - Стіг потягнувся вліпити Альдо запотиличника, але схибив і завалився на стіл.

- Не огидніша за твою. - Альдо зловчився і відвантажив тяжезного ляпаса родичу, що тимчасово втратив рівновагу.

 - Та припиніть вже. У вас однакові пики, і вони однаково огидні. - примирливо зауважив Роен.

- Це так! Хо, хо, хо! - разом заіржали близнюки.

Трохи заспокоївшись, Альдо витяг з кишені три срібні монети і виклав їх на стіл:

- Роене, це все, що залишилося, ми так довго не протягнемо.

- У мене теж кишені не рвуться від золота. - на підтвердження своїх слів Роен кинув на стіл напівпорожній мішечок з грошима. - Схоже, треба брати нове замовлення.

- Ще місяць зими, а ми вже на мілині? - Стіг, почувши рідкий дзвін жменьки монет, разом протверезів та, невдоволено скривившись, витріщився кудись у стелю.

- Я хіба не просив вас не тринькати всі гроші на пиятику та жінок, ну чи тих істот, яких ви так звете. - Роен осудливо зирнув на братів.

- Агов! Прошу не ображати нас у найкращих почуттях. Якщо пані міцно збита і огрядніша за тебе, то не є приводом звати її істотою. - Альдо скривджено насупився.

- До міри вгодована особа, що пашить здоров'ям. - обличчя Стіга розпливлося відверто ідіотською усмішкою. - А яке у них розкішне біле волосся та сині, бездонні очі. Ось скажи, Роене, ти знав, що у всіх гномів сині очі, га?

- Годі блазнювати. Пропоную навідатися до Джекіла, у нього завжди є якийсь підробіток. - втомлено зітхнув Роен і, нехтуючи жалісними поглядами братів, згріб зі столу монети. - Поки побудуть у мене, так надійніше.

- А чого зразу до Джекіла? Терпіти не можу цього сивопикого пройдисвіта зі щурячими очима і посмішкою вовка, який тільки й норовить аби вчепитися тобі в горлянку. - покривився Альдо.

- У минулу зустріч з «сивопиким пройдисвітом» ти хихотів, як сільська дівка на першому побаченні, коли він бовкнув, що бачить у тобі потенціал значно вищий за твій зріст та прихвалив за здатність «мислити непересічно». - зауважив Роен.

- «Дупою чую, цього разу болотяна гарпія згодує нас своїм дитинчатам» - то дуже тонкий висновок, стеменно непересічне мислення, як воно є. - Стіг глумливо поголубив Альдо по чолу. 

- Так я мав рацію! Цей пацюк заслав нас прямцем у гніздо, чомусь промовчавши про те, що дитинчата майже досягли гарп’ячого повноліття і вимахали завбільшки, як своя матуся. «Дістаньте кров малюка гарпії». Ці малюки мені з відро крові пустили і ледь не відкусили вухо. - Альдо дбайливо торкнувся рукою постраждалої частини тіла, ніби перевіряючи, чи вона у безпеці.

- Джекіл рідкісний суціга, але ми маємо з ним справу не один день і хоча б розуміємо на що очікувати. Та й варіантів у нас небагато, хіба в перервах між пиятиками ви надибали нам більш гречного наймача. - Роен схрестив руки, очікуючи на відповідь. 

- Перерв не було. - Стіг вилупився на Роена з подивом і навіть певною образою. - Ну, які можуть бути перерви?

- Та годі вже. Джекіл так Джекіл, трясця його матері. - похмуро буркнув Альдо.

Роен задоволено посміхнувся і гарконув шинкареві тягти «останні на сьогодні» кухолі бурштинового напою.