Розділ 14. "Несподіваний візит"

У пекарні день, як і попередні, тільки я не виспана, ходжу й позіхаю. Намагаюся не заснути, слухаючи нудні лекції Річарда про технологію випікання хліба, яка мене зовсім не цікавить, та сказати це прямо не можу... А ще мої думки постійно повертались до побаченого в ночі, до чоловіка, надто схожого до Гранда Овервуда та, само собою, до Кастіана Лютого.

Якийсь він дивний, незрозумілий, а ще небезпечний цей Касіан. Та, попри це, мене тягнули до нього, це було мені не зрозуміло та ніяк не пояснювалось моєю логікою... А ще крутились нав'язливі думки: Які його мотиви перебування тут? Навіщо він прийшов до Зорі? Випадково? Чи навмисно шукав місто? А може він уже пішов? Ця думка викликала в мені паніку.

Безпричинну, незрозумілого характеру, та все ж паніку! Мої роздуми перервав голос Річарда, який говорив не до мене, а в крамниці, тобто за стіною, та я його чудово чула. 

— Яка честь для нас, владико Овервуд! Владика тут? Та чому? Навіщо він зайшов у пекарню власною персоною, яку точно не цікавила випічка! 

— Бачив вчора вашу дочку після бою! Вона допомагає у пекарні? — голос владики офіційний і водночас дружній. Та все одно по мені пройшовся мороз, і я не мала ніякого бажання з ним розмовляти... 

— Яно! Підійди! — голос у Річарда гучний, його, мабуть, і надворі чутно. Тому ховатися не має сенсу, як і вдавати, що не почула. Тому, довго не думаючи, вийшла з кухні і зайшла у магазин, де продавали хліб та булочки щойно з печі. 

— Так батьку, кликали?! — перевела свій погляд на владику, який розглядав мене. Уважно, повільно, детально. І мені це зовсім не сподобалось, бо увага, мені аж зовсім не потрібна. 

— Я Гранд Овервуд, владика міста! — і він простягнув мені свою руку без рукавички.

І я насторожилась, бо в імперії коли чоловік простягає руку жінці без рукавички, означало, що він нею зацікавлений, що вона подобається йому як жінка... Та я не була впевнена, що такі ж правила у Зорі! І відмовляти владиці у такому простому жесті, як рукостискання, не хотілось, бо це могло теж мати не хороші наслідки... Що ж робити? 

— Яно! — Річард подивився на мене з докором, що я поводжуся не ввічливо з таким поважним гостем, і я простягла руку.

Владика міцно стиснув мою маленьку ручку, занадто міцно й занадто довго тримав, як для простого рукостискання. А ще мені зовсім не сподобались його очі, в яких лютував мороз... 

— Не знав, що у Зорі, незаміжні жінки працюють! — ці слова викликали у Річарда страх, збентеження, хвилювання, та не у мене. 

— А хто сказав, що я збираюсь одружуватись? Мені занадто дорога моя особиста свобода, щоб її віддавати й жити за правилами чоловіка! — ніколи не боялась виражати власну думку, тому і сьогоднішній день не став винятком. 

— Навіть так?! Здивований вашою думкою! Навіть більше, вперше чую, від молодої особи такі слова! 

— Моя дочка пожартувала, вибачте її зверхність, будь ласка! Яна допомагає мені в пекарні, бо справи йдуть не найкращим чином і ще одного працівника я не можу собі дозволити! 

— Я б міг вам допомогти... І навіть з радістю обговорю це за вечерею з Яною! — мені почулося? Чи він справді щойно запросив мене на вечерю?

Владика міста Зора, Гранд Овервуд! Холостяк до речі... І чому б це раптом він досі не одружений? 

— Але, моя дочка незаміжня, тому не зможе прийти сама, тільки зі мною. — тихо відповів Річард.

Та, дивлячись на цього холодного чоловіка, я вже розуміла, що просто так відмовити не вийде, і Річард це розумів... Що кожне слово, сказане владиці, буде мати наслідки... 

— Коли? — сказала я всього одне слово, та Гранд мене зрозумів. 

— Завтра, о восьмій вечора, заходьте через головний вхід! — головний вхід?

Отже офіційно! Непомітно пройти в маєток точно не вийде! Зоря невелике містечко, де жителі живуть в ізоляції п'ять сотень років та знають один одного, й для більшості основне заняття — це пліткувати!

Владика вийшов, залишивши після себе неприємне відчуття, що “близько гроза”... Та щось, точно відбудеться. 
                     * * * 
Річард нічого не говорив мені, ми всю дорогу додому йшли мовчки. А за сімейним столом він це сказав Лінді, яка мало не подавилася запеченими овочами. А Зінаї голосно скрикнула й випустила з руки виделку, яка з гуркотом приземлилась на тарілку...

— Чому? Річарде! За п'ятсот років існування Зорі, жоден владика, включаючи теперішнього, ні разу не сказав нашій родині ні слова...

О так, навіть у такому замкнутому місті існує поділ на касти! Владика - найвища каста, далі його родичі, третя каста наближені до владики, які беруть участь в керівництві містом, але зовсім не значну, бо більшість процесів контролює сам владика. А найнижча каста, це всі інші жителі міста, прості робітники з родинами, такі як ця, за столом якої я сиджу... Суть у тому, як мені пояснював Марк з крамниці, три вищі касти ніколи не перетинаються з четвертою — найнижчою! Ніколи не одружується між собою й не ведуть дружніх відносин. В це важко повірити! Дуже важко... Бо надто жорстке розмежування! 

— Я не знаю, Ліндо... — втомлено відповів Річард, який, здається, постарів і здобув кілька нових зморшок, від часу коли владика вийшов.

                                       * * *

Перед сном, до мене в кімнату зайшов Зінаї й дивилась так, наче вперше побачила. Мене спочатку навіть налякала її поведінка.

— Яно, ти справді збираєшся йти сама завтра до маєтку владики?

— Так! — спокійно відповіла я.

Бо знала, що вибору у мене і так не має. По перше, владика не той кому можна просто відмовити! По друге, мені потрібно до маєтку, щоб дізнатись більше про таємниці владики, бо він є ключем до відгадки! А по третє, владика ще просто не знає кого запросив на вечерю, бо використати мене, я точно не дозволю!