Розділ 7. "Поєдинок"

Лютий.

Мене як злочинця привели на арену... Як там казав владика, "арену в центрі міста", до чого це я... А до того, що арена не велика, всього десять метрів, проти арени в імперії, вона як мурашка проти лева...

А ще тут зібрались вани, всі в білих шкірах вовків, і навіть зовнішні риси схожі. Враховуючи, що місто в ізоляції, то всі вони родичі, мабуть. Та це не важливо, важливо, що всі вони зібрались щоб подивитись як їхній всесильний владика натовче мені пику!

Біля арени загорілись вогні, не магічні, не електричні, не сонячні, тут сонця ніколи не видно, небо затягнуте сніговими хмарами. Тоді які? Як ці вогні горять?

Так, Касе, зберися й думай... Про Калі, що обманула тебе, використала заборонену магію й заставила тебе підписати власноруч смертний вирок, про владику, який замкнув тебе у в'язниці й хотів поставити на коліна! Мене Кастіана Лютого!

Лють підступала від цих думок, відчував як кров пришвидшує свій рух по венах. Як в мені наростає — лють, яку потрібно випустити.

На арену вийшов Гранд Овервуд — владика Зори. Озброєний, небезпечний, сильний! Люблю достойних супротивників.

За його німим наказом з моїх рук зняли кайдани. Розтер їх, розправив плечі, й ще раз окинув поглядом людей, що зібрались. Й мій зір уловив її, знову, дівчину зі світло голубими очима, яка стояла у натовпі, зовнішністю так схожа до ванів, та водночас вона інша...

— Цей чужинець прийшов з імперії! Пустеля не вбила його, як і вовки! Та йому видалось цього мало і він кинув мені виклик! Який я прийняв!

Всі мовчки слухали свого владику й вважали мене не просто диваком, а дурнем! Бо як і сам владика, вани не вірили в мою перемогу... Хм... Мене ще так не ображали!

А ще мені не дали зброї, що робить Гранда на крок попереду й з великою перевагою, та нічого... Ще побачимо, хто кого.

В Зорі швидко темніло, а ще дув вітр й сипав сніг. Умови те що треба! Та наперекір сильному морозу, я знав свого чорного плаща та сорочку не першої свіжості, майку, й залишився тільки у штанах і черевиках. Став на середину арени й чекав підступної атаки Гранда.

Та на мій подив, він відкинув в сторону свого меча й став навпроти мене. В голові, я уже проговорив слова магічного плетіння, складного, що об'єднує кілька різних стихій й доповнює одна одну, як Овервуд одним різким рухом перемістився до мене, а за ним темна розпливчаста тінь... Його швидкість справляє враження, а від удару в сонячне сплетіння, я відлетів, та швидко зреагував й приземлився на засніжену арену. Та одразу піднявся, не втрачаючи часу, якого не було, бо Овервуд, знову біля мене, щоб добити. Направив свій удар точно у ніс, та владика встиг відвернутись й мій кулак з силою вогню й землі, вдарив його у щоку.

Бажаного ефекту не відбулось, владика справді сильний, тільки природу його сили розібрати не міг, як і своєї до слова, та зараз не про це.

Гранд знову зі своєю супер швидкістю біля мене, в ньому наче не одна людина, а кілька, бо під час такого руху, його силует залишає шлейф що схожий на чорний дим. Чортівня якась.

Я відбиваю удар його кулака, який зрівняється з силою кувалди, б'ю у відповідь й блокую його наступний удар. Наношу удар ногою, в колінну чашечку. І в середньостатистичних супротивників нога ламається, та не у Гранда. Він знову атакує й розквашує мені ніс, та губу. Ллється кров, розфарбовує білосніжну арену освітлену ліхтарями.

Юрба кричить, вболіває, всі звісно за свого владику, а я чужинець, загроза для них, яку варто знищити! Нічого нового для мене, бо я всюди відчуваю себе чужинцем, бо свого походження не знаю, єдине що відомо, я точно не з цієї планети.

Ми мов два тигри, боремось за територію, вигризаємо зубами перемогу! Удари стеляться градом з обох сторін, ми падаємо й зчіпляємось в смертельній сутичці. Я всю свою силу концентрую в кулаках, а тіло вкриваю енергетичним плетінням, щоб захистити шкіру від пошкоджень.

І переважно цього достатньо, та не сьогодні... Гранд руйнує мій енергетичний захист, він зрозумів, що по іншому не зашкодить мені, навіть зброєю, та найгірше, що в нього виходило...

В мене не має часу зволікати, я ловлюсь за його шию і з неймовірною силою стискаю, та щось всередині владики, чорне, холодне, заважає мені, окутує мої руки, відштовхує...

Моя лють досягає апогею! Очі бачать крізь призму емоцій, що переповнюють і врешті вириваються. Недарма ж я Лютий.

Тому в пориві шаленої люті відштовхую владику і він летить у натовп збиваючи всіх на своєму шляху. Люди розбігаються, кричать з переляку...

Та мені байдуже, я дивлюсь на дівчину з платиновим волоссям. Яка безстрашно дивиться у відповідь...

Владика підіймається, зі злості відштовхує своїх людей, що намагалися допомогти, застосовує свою швидкість і вже стоїть по центрі арени.

Цілий та не ушкоджений!

— Чужинець доказав своє право знаходиться серед нас! Тому від сьогодні вільно переміщатиметься Зорею! Та запам'ятай Кастіане Лютий, для всіх у місті закони однакові й ти не виняток! Тому якщо порушиш, хоч один, будеш відповідати! Тому раджу ознайомитись! — Гранд Овервуд, владика міста Зора, що серед снігової пустелі, був злий, та не задоволений результатами поєдинку, бо хоч він сильний, та я сильніший і він добре це зрозумів.