Розділ 4. "Лютий"

Мене знову закрили у камері, дуже холодній, де все кругом було покрите кіркою льоду. Чортовим, слизьким льодом, який мені остогид, як і це місто, з його напищеним владикою, якій охрінів і замкнув мене, Кастіана Лютого у клітці! Ну, нічого, я вирвався першого разу і знов зумію! Відпочину, відновлю сили і в бій! Ніхто не сміє зачиняти мене у клітці! Ні владика, цього забутого в сніговій пустелі міста, ні сам імператор цього світу!

Лежачи на холодній землі, все думав про дівчину, біля якої я вибрався з цієї в'язниці, підземним ходом. Вона чомусь здалась мені підозрілою...

Сам не знаю чому, не можу собі пояснити, та в мені, десь в середині, щось клацнуло й задзвеніло тривожним сигналом. За короткий час нашої зустрічі, навіть встиг запам'ятати риси її обличчя! Ні, запам'ятати, це слабо сказано, її образ просто врізався в мою пам'ять, навіть зараз бачу її перед очима нереально реалістично. З світло білим волоссям, навіть сказав би платиновим, і довгим, воно спадало хвилями аж до талії, й зливалось із хутряною шубою... А очі! Нереально крижані, світло-світло голубі, наче сам дух снігової пустелі в них оселився!

Не знаю що то за дівчина, та маю дізнатись, нутром чую, що це важливо! Всесвіт не випадково нас звів! Та спершу треба вибратись із цієї крижаної в'язниці, і бажано так, щоб потім вільно пересуватись по місту, а не втікати від переслідувань.

Та як це зробити? Треба подумати... А поки підіб'ю підсумки: я на краю світу, в місті вигнанців — Зоря, що знаходиться в центрі снігової пустелі, найбільшої в цілому всесвіті! Пустелі, де панує вічний мороз, сніг і царство льоду... Чесно кажучи, не думав, що місто Зоря існує, більше схилявся до думки, що це вигадки, або воно маленьке, жалюгідне, з купкою обморожених мешканців, які дивом вижили...

Тому місто, точніше, невеликий шматочок, що я бачив, мене здивувало, в ще те, що в місті не блокується магія і тут не так люто холодно як у пустелі. Отже, є захисний бар'єр, що захищає місто від холоду та блокування магії... А владика, виявився сильним магом! Мені принесли "вечерю", склянку води, яка покрилася уже кіркою льоду та ще якусь жижу...

Та я відсунув від себе це неподобство, бо перекусив уже, надворі, у своєї красивої незнайомки, булочка була дуже смачна, і навіть чай ще теплий... 
* * * 
Мене розбудили сторожі й поволокли... І хрін знає куди! Я не пручався, навпаки, розслабився, й дозволив їм виконувати роботу, самому ж було цікаво, що буде далі. Ми зупинились перед металевими дверима, та метал дивний, мабуть не з нашого світу... Цікаво, от реально, мені стає все цікавіше! 

— Зараз ти розмовлятимеш з владикою, тому прояви повагу, інакше... — і білобрисий вказав на металеву зброю в руках, все з того ж металу, світлого з відблиском...

Та я чхати хотів на його погрози! Мені, Кастіану Лютому, ще не з таких колотнеч доводилось виходити “сухим з води”... Тому, я мовчки показав йому універсальний жест, який у всіх світах означає одне... Білобрисий заричав, та стиснувши зуби відчинив двері.

  Увійшов та відчув вібрацію. Щось ніби сканувало мене, пробиралося крізь шкіру, шукало, я б сказав, спів-звучність...

Собаче лайно якесь! На великому і мабуть зручному кріслі сидів владика. Він теж блондин з світлими очима, як і всі, кого я тут бачив, а ще дуже блідий. Так, засмагнути в таких умовах складно — визнаю. Тому я у своєму довгому, чорному, з хутряною підшивкою плащі, чорними волоссям, бородою, очима і ще засмаглий, ну точно контрастував з усіма. І я б навіть без зайвої скромності заявив — вигідно контрастував, бо не був “блідою поганкою”. 

— На коліна! — а не прифігів цей владика? Я перед імператором не ставав на коліна, та й ні перед ким! І він першим не буде!

Та від його наказу підкосились ноги, вібрація, яку я відчув коли зайшов, почала давити на мене, на фізичному рівні... Тиснути, викручувати суглоби, приносити нестерпний біль! Та я стояв, боровся, придушував невидиму атаку, докладав титанічних зусиль... Щоб не програти, не показати свою слабкість. 

— На коліна, я сказав! — владика із-злістю викрикнув наказ ще раз. І невидима енергія з подвійною силою приступила до виконання! Моє внутрішнє єство заричало, почувся утробний рик, який з неймовірною стійкістю подавив чужий наказ і я вистояв! З мого чола котились краплини поту, я протер їх рукою і коли повністю впорався з атакою заговорив: 

— Я Кастіан Лютий, викликаю тебе на поєдинок честі! Щоб відстояти свою свободу! — і хоч Зоря не є частиною імперії, а містом вигнанців, що поза законом...

Та владика має прийняти мій виклик! Щоб не осоромитись перед своїми людьми, які стояли позаду нього й здивовано слухали кожне слово. 

— Що ти сказав? Ти непорозуміння всесвіту! Й не маєш жодного права кидати мені, владиці Зорі — виклик! — владика дуже розсердився, та мені начхати на нього.

Нехай доказує свою силу в чесному бою. Різкий рух владики, прискорений незрозумілою магією, яку досі я не бачив. Гранд Овормуд, на секунду наче роздвоївся. Його постать розпливлась, залишивши за собою чорний шлейф пилинок. І він уже біля мене. З не людською силою схопив мене, він жбурнув до стіни...

Піднявшись я розправив плечі, та кайдани, заважають, дуже заважають... А лють, що назбиралася за період цієї подорожі, ось-ось вирветься... В приступ люті моя магія збільшується, і тоді я за себе не відповідаю... Та, треба діяти за планом, не зовсім готовим, та який є.. Плече боліло, стіна виявилась не дуже м'якою!

— Сьогодні увечері, на центральній арені міста! — сказав владика, впираючи в мене несамовито колючий погляд. 

— Якщо я виграю, то зможу вільно пересуватися містом, і мені віддадуть дівчину, яку я розшукую і за якою сюди прийшов! 

— Ти не виграєш! — Гранд, точно не дооцінює мене — А жодного зі своїх громадян, я не віддам, тому що, я владика і захищаю кожного вана! — зовсім не здивований його відповіддю. 

— Мені не потрібні вони, а дівчина з імперії, яка серед вас! — Гранд присів на своє почесне місце, його люди, що стояли позаду, продовжували мовчки спостерігати, а владику зацікавили мої слова, бачив по його виразу.