Розділ 1. "Снігова пустеля"

 Лютий.

Який же я лютий, ненавиджу холод, сніг, вітер! Як мене це дратує! Важко вдихнути неймовірно морозне повітря, кожен ковток завдає болю й буквально заморожує легені. І якби не магічний контроль температури тіла, я б давно тут здох! І ніхто б мене не знайшов та й навряд чи шукатиме...

Дурень я, навіщо попхався сюди у цю безкраю пустелю, з безкінечною хуртовиною! Як тут можна щось знайти? Довкола все біле, а сніг сипле в очі, магія класна штука та навіть вона не спроможна здолати цю стихію, яку народжують самі боги безодні!

В сотий раз проклинаю власну жадібність, і що погодився на це завдання! На якому втратив всіх своїх вірних людей! Та мого найкращого коня! Буцефал, мій породистий кінь, вірний, тренований! Як його жаль! Знаю, звучить дико, що я побиваюся більше за конем ніж за людьми, та охочих працювати з Кастіаном Лютим безліч, тому я без проблем знайду заміну, а от такого розумного, витривалого коня — ні!

Касе, ну навіщо ти повівся на розповіді сексуальної блондинки, яка жалісно переповідала дивну, неправдоподібну історію зникнення її сестри?

Точно, я ж більше витріщався на її груди, натуральні, третього розміру, які були обтягнуті у чорний атлас, а на шиї намисто, яке нагадувало мені більше нашийник на якому ще і клеймо красувалось, приналежності до старовинного роду — Парангейтів!

Якщо виберуся з відси живим, то матиму науку, думати про справу, а не про жіночі принади!

Мої думки перервало завивання вовка, пухнастого чудовиська, який саме і є винуватцем більшості моїх бід, бо цей ненаситний — зжер моїх людей. Він великий, просто громило, та основною його перевагою є не розмір, а колір — він повністю білий, тому зливається з навколишнім ландшафтом.  А ще величезною його перевагою є вдавана відсутність температури тіла, бо його хутро поглинає все тепло, що випромінює тіло.Тому мої магічні маяки не попереджають про його близьку присутність ні про напад, взагалі ніяк не реагують на нього! І це теж мене дратує!

Моя магія у цій частині планети також заморожується, не повністю та основні її ресурси. Чому? Пояснити важко і навряд чи хтось зможе, все спишуть на природну аномалію.

Та я мов останній дурень на плював на цю інформацію і кинувся на пошуки дівчини за яку мені пообіцяли гору золота і будинок у центральній частині планети, де живуть тільки обрані, до яких я точно не належу по причині свого невідомого походження. Я сирота, чоловік якому тридцять два роки і який геть нічого про себе не пам'ятає. Перший мій спогад починається дивно, я просто прокинувся серед лісу, де в радіусі кілометру все було знищено, та не я... Я живий живісінький, та голий піднявся на ноги, без жодного спогаду в голові... Ось так і живемо...

Спочатку зі слів блондинки справа видалась мені надто простою, знайти дівчину, яка все своє життя прожила в маєтку Парангейтів, леді, яка нічого не робила, тільки змінювала дорогі сукні й туфельки. На моє питання чому дівчина втекла, які її мотиви, блондинка відповіла що не знає та думає, що скоріш за все боялась гніву батька через те, що взяла без дозволу реліквію сімейства, що також зникла. Старша сестра дала мені останні координати Реяни, гори Астар, а далі її сліди обривається, що логічно, бо далі снігова пустеля в якій я на даний час застряг. Ця пустеля блокує магію, заморожує всі магічні маячки, що навішала на Реяну сімейка при народжені, тому вони не працюють, не подають сигналу!

Її сліди в горах Астар я знайшов дуже легко, вона справді не вміло їх приховує, якщо взагалі приховує, та що можна взяти з 18 річної дівчини??? От знайду її, й за волосся притягну додому, а далі не моя справа, сім'я нехай сама розбирається що робити зі своєю блудною дочкою!

Знову завивання вовка, тепер він діє нахабніше, уже не підкрадається тихо й непомітно, а наче знущається з мене, попереджає про своє наближення гучним виттям яке підхоплює вітер і розносить по сніговій пустелі набагато миль...

Та він помиляється у своїх поспішних висновках та зашвидко списав мене з ліги небезпечних..

З правої сторони вітер не дув, отже, вовк там, відраховую секунди, що залишились до зіткнення. І моя інтуїція не підвела, на рахунок п'ять, звір стрибає на мене викладаючи вперед свої гострі кігті, що можуть зрівнятися з невеликим мечем. Та звіра чекає сюрприз у вигляді невидимої енергетичної сітки, що не втримає його на довго, та допоможе виграти час, який вирішить все! Звір загарчав, внутрішнім злим ричанням, від якого завібрувала земля під ногами. Так, він не звик до такого прийому, знаю, тому і вибрав, саме цей вид захисту. Саме захисту, а не атаку, бо в даній ситуації, не я мисливець.

За іронією, на мене також чекав сюрприз, бо вовк справився з магічною сіткою, що мала скувати його рух, як мінімум на п'ять хвилин, а не на п'ять секунд, тому я прискорюю свій рух і витягую дворучний меч, з алмазним напиленням, падаю в сніг на плечі, саме вчасно, коли вовк виривається із сітки й кидається на мене, я розсікаю його живіт, гострим мечем. І так, найгірше, найнеприємніше попереду. Його нутрощі вивалюються на мене, разом із не пережованим обідом у вигляді моїх людей та коня.

Мій організм не витримує цієї тортури й мене знудило...
Піднімаюсь на ноги й обтираюсь снігом. Треба поспішати і якнайшвидше покинути це місце, бо за кілька хвилин набіжать інші вовки на свіжий запах крові, й пожиратимуть свого ж... Гидко.

Знову за допомогою магії, я активую закляття "Scatrez" що має приховати мій запах і сліди, хоч як говорить сьогоднішній досвід, воно в даній сніговій пустелі, не настільки ефективне.

За моїми підрахунками до вечора, маю добратись до єдиного в пустелі поселення, яке вижило у цих "прекрасних" умовах. Вани, люди які в імперії поза законом, через давній конфлікт з імператором, який вигнав їх у снігову пустелю років п'ятсот тому, а може і більше, хто ж рахує.. Скоріш за все, імператор просто думав що вони загинуть.. Та вани вижили, й заснували поселення, що має прозаїчну назву "Шала лі Зора" що в перекладі означає Серце пустелі, а в імперії поселення, про яке майже нічого не відомо, називають просто Зора.