Глава шоста.

День другий. Комісаріат поліції, Анже, Франція, травень 2014 р.

Алекс прокинувся від звуку, який видали двері кабінету, що, розчахнувшись, гепнулись об стіну. Він насилу розтулив повіки, відкрив очі й розім'яв затерплі руки. Читаючи п'єсу, хлопець заснув, сидячи за столом.

Годинник на стіні показував пів на восьму. Озирнувшись на ранніх відвідувачів, Алекс побачив усміхнені обличчя Лепажа та Дюпре. Останній тримав в руках об'ємний паперовий пакунок, судячи з пахощів, які долинали з середини - набитий усякою їжею. Чоловіки увійшли до кабінету й, привітавшись з Деланжем, зайнялися кавовим автоматом та приготуванням сніданку.

— Мартіна тут спорядила мене на цілий день і про тебе не забула. Її турбує самотнє життя майбутнього окружного комісара. Вона переймається твоїм харчуванням, — пробурмотів Серж.

Він почав викладати на стіл бутерброди, круасани, смажених курчат в пластиковому контейнері та різноманітну зелень. Вінчала увесь цей дуже смачний сніданок пляшка сухого червоного вина з підвалу його сусіда - дядечка Сезара.

— А чого це Мартіна так стурбована моїм холостяцьким станом? — Алекс дістав з зім'ятої пачки останню цигарку та запалив.

— Було б у тебе стільки розлучених подруг, ти б теж переймався. Вона мені вже усю потилицю прогризла з проханням почати знайомити тебе з її застоялими кобилицями. Плітки про твої любовні пригоди й про те, що ти неабиякий коханець, завдяки невтримному язикові Монік та її оточенню, розносяться містом, як невелике цунамі, — розсміявся капітан. — Тому Мартіна постійно вимагає, щоб я запросив тебе до нас на вихідні на обід або хоча б просто на вечерю в будь-який день. Ми навіть двічі посварилися через це. Уявляєш? — Серж скривився й, взявши зі столу теку з текстом п'єси, побіжно переглянув кілька сторінок.

— Як сюжет? Багато встиг прочитати?

— Сюжет непоганий, щось на кшталт Агати Крісті. Але у мене десь на середині вимкнувся мозок, то я заснув. Незвично читати такий текст. Це ж не роман. Той увійшов, той вийшов. Сів, встав, зобразив відчай, почав знервовано бігати кімнатою. Сцена сьома. Сцена десята. Мізансцена. Коротше повний триндець.

— Зрозуміло. Потрібно теж на дозвіллі погортати, — Серж повернув теку на стіл.

Алекс, покінчивши з цигаркою, з задоволенням випив півсклянки вина, яке приємно відгукнулося післясмаком дубової діжки, й взявся за бутерброди та курчат.

— Довго ще в театрі стирчали? — запитав він у Лепажа з набитим ротом.

— Ні. Порівняно недовго. Навіть вдалося на пару годин заснути, — другий капітан солодко позіхнув, затуляючи рота долонею. — Тобі майже вдалося довести комісара до сказу, тому він втік слідком за тобою, залишивши нас підчищати хвости.

— Нового нічого не знайшли?

— Ні. Ні нового, ні старого. Ми дочекалися, доки бригада закінчить роботу та змилися разом з ними. Жандармерія охороняє місце події, вранці планувалося зробити повторний огляд. Слідак нам дістався допитливий. Але є одне але! Татуся Бланшара він на нюх не виносить, проте змушений враховувати його родинні зв'язки. Тому його думки під час розслідування можуть змінюватися, як напрямок флюгера на вежі міської ратуші.

— А що опитування? Є щось цікаве?

— Цікавого багато, але стосовно справи нічого. Ми отримали повний опис комплекту вечірнього вбрання панянок що відвідали театр: де воно було пошите, де придбано, скільки разів їхні власниці виходили в ньому у світ. Є опис всієї біжутерії: кому, ким й де придбана або подарована. Опис того, хто з ким й де полюбляє трахатися, хто з ким розлучився або збирається розбігтися. Коротше, усе лушпиння та пристрасті нашого бомонду. Дамочки, отримавши можливість офіційно попліткувати, не соромилися у виразах й описах пікантних подробиць з життя своїх суперниць. Ще, судячи з усього, ми маємо відомості про три великих факти приховування коштів від оподаткування, свіжий канал постачання відбірної наркоти з Марокко та адреси двох нових приватних закладів для заможних чоловіків. Отож, я виділив ці рапорти в окрему купу, потім почитаєш, — Лепаж підставив під розлив кавомашини другу чашку і натиснув на кнопку. — Єдину, кого не опитали з працівників театру, це помічницю сценічного освітлювача. Вона подалася геть ще до нашого приїзду.

— Вона з місцевих?

— Судячи з усього, так.

— А чому пішла?

— Слід вважати, що в Парижі усі так й палають бажанням дати свідчення поліції? Дівча правильно зметикувало, що наш цирк розтягнеться далеко за північ. А вона, ніби, як ще й у крамниці до обіду працює. Адреса та її дані у нас є. На роботу влаштувалася за тиждень до приїзду цього лицедія. Скромна, тиха, непоказна.

— Сіра мишка?

— Типу того. Та ще, швидше за все, лесбіянка. Освітлювач намагався було укласти її за сценою, вже через пару днів після того, як вона стала до праці. Проте не так сталося, як гадалося. Дістав по яйцях.

— Може, він їй не до смаку.

— Хто, Анрі? Та він перетрахав усе живе в цьому драному театрі. Єдина, хто не потрапила в його лапи, так це незаймана Ліза, театральна костюмерка. Така знаєш панянка, яка народилася не в тому сторіччі. Отже, цей мерзотник, навіть не став гаяти на неї часу. Він звик, що дівчата самі стрибають на його член. А тут потрібно було дарувати квіти, співати серенади, влаштовувати прогулянки під місяцем та зорями, а наприкінці відвести її до вівтаря. Це не для нього. Зате нова помічниця відразу нам’яла йому яйця й пояснила, що мужики її не цікавлять. Ось такий розклад ми маємо на ранок. Зараз вип'ю каву та привезу її сюди. Магазин, де вона працює неподалік, в трьох кварталах, — Лепаж поміняв чашки й з задоволенням зробив ковток гарячої міцної кави.

— Давай, вези, а ми з колегою поїдемо до експертів та зустрінемося зі слідчим, — кивнув Алекс в сторону Дюпре.

Спілкування з експертом трохи спантеличило детективів. З висновку, який вони отримали у бюро судової кримінальної експертизи, виявилося, що клинок та руків'я знаряддя вбивства мали сучасне походження. Під час виготовлення руків’я використовувався популярний у наші часи сплав міді з нікелем та цинком - «нейзильбер», який часто використовувався ювелірами для заміни срібла. Алекс з невдоволенням прочитав, що два хрести, якими його нагородили за успіхи у службі, теж були викарбувані з цього сплаву, хоча в нагородному листі вони офіційно були позначені, як «срібні».