Глава п'ята.

День перший. Шато «Литторал», долина Луари, Франція, травень 2014 р.

Подія у міському театрі збентежила та здивувала усіх учасників міжнародного літературного конкурсу. Та і як тут було залишатися спокійним, якщо в перший же день, вірніше в перший вечір перебування у Франції, вони стали свідками такої карколомної події.

З огляду на статус графині де Фоссе й ставлячись з розумінням до того, що її гості прилетіли з різних країн, комісар Монсиньї милостиво погодився не затримувати їх в театрі. Приставивши двох жандармів - для «охорони» важливих свідків, він дозволив їм поїхати до місця проживання, в шато «Литторал». Влаштувавшись у двох орендованих на час проведення конкурсу мікроавтобусах, учасники вирушили до передмістя.

Слідом за ними покотив чорний «Сітроен» графині, компанію якій склав Віктор Наумович. Вони всілися на шкіряних сидіннях, відокремлені прозорою звуконепроникною перегородкою від водія, який виконував одночасно й функції охоронця.

— Яка сенсація, Вікторе, чи не так? — Луїза де Фоссе, змовницьки нахилившись, зашепотіла видавцеві на вухо, ніби хтось міг підслухати їхню розмову. — Це так незвично для цих місць.

— Що ж тут незвичайного? Невже в Анже люди мешкають у такому мирі та злагоді, що не мають змоги забирати життя один в одного? — Віктор Наумович, теж заговорив пошепки.

— Та що ви. Вбивства трапляються й тут. Але такого гучного та загадкового я не пригадаю. Вранці нам потрібно буде тікати від натовпу репортерів. Для них це топова новина. Наш конкурс - та загадкове вбивство.

— І новий сюжет для роману, — відкинувся на спинку сидіння чоловік, переходячи на українську мову.

— Так. Ви маєте рацію, бо сюжет теж відіграватиме не останню роль у поданні новин. Може, зробимо його головною лінією? Буде цікаво, хто швидше розгадає таємницю – поліціанти, або наші «детективи»?

— Я гадаю, що нас і близько не підпустять до розслідування.

— Ой, та киньте ви, Вікторе, я чудово знаю комісара Монсиньї. Один обід з його участю, влаштований для місцевої знаті, й він увімкне нам «зелене світло». Цьому марнославному товстуну головне постати у центрі уваги. Відчути свою «причетність» до вищого світу, свою значущість.

— Я повністю покладаюся на ваше знання психології місцевих копів, Луїзо. Дійсно, це може бути цікаве змагання, й не дивлячись на трагізм події, це дасть нам певні бонуси. З вашого дозволу я відправлю повідомлення для наших ЗМІ, як на батьківщині, так і в Росії теж. Шановні видавці будуть у захваті. Гадаю, що рейтинг нового роману буде сягати червоної риски ще до його виходу в друк.

— Я не заперечую. Досить цікаво буде після повернення до шато почути думку наших конкурсантів, — Луїза де Фоссе замовкла, замислившись й дивлячись на нічний пейзаж, який пролітав за вікном автомобіля.

Повернувшись до шато, конкурсанти й господиня, привівши себе до ладу, зібралися біля каміна у великій вітальні, розташованій на першому поверсі будинку. Поділившись на групи, вони з великим пожвавленням обговорювали нещодавні події у театрі.

Льолька в компанії Марка та Антона, до яких приєднався Ігор - письменник-початківець, журналіст та блогер з Росії, влаштувалася в широкому кріслі біля каміна й повільно потягувала коньяк з пузатого келиха. Наслідки «відвальної» слабко відлунювали в її голові, тому вона вирішила остаточно від них позбутися за допомогою все того ж коньяку. Антон присів на широкий підлокітник з келихом «Мартіні» в руці. Марк і Ігор надали переваги фінському «Абсолюту».

— Які думки, панове детективщики? — Антон хитро посміхнувся. — Уявляю, яке виття підніметься вранці у пресі та на телебаченні. Ось вам безкоштовний піар.

— Антон! Вбили людину, а у тебе тільки піар у макітрі, — Льолька сумно поглянула на хлопця.

— Льоля, Антон правий. Звичайно, подія трагічна, але саме зараз ми маємо шанс заявити про себе. Для таких аматорів як ми - це дійсно виняткові обставини! — підтримав Антона Ігор.

— Не бажаю я визнання такою ціною. Як тепер конкурсну роботу писати? У мене усі думки навколо цього загиблого актора вештаються.

— Та викинь ти з голови конкурсний твір. Що там у тебе було? Труп жінки в заміському мотелі? Заїжджена тема. Вбивця чоловік, коханець, або схиблена від ревнощів суперниця. Хоча, якщо допрацювати, то можна розвинути тему про маніяка-гвалтівника, — Антон підвівся з підлокітника та підійшовши до каміна підкинув в топку пару полін.

Сніп іскор, піднявшись вгору, зник в надрах димоходу. Кімнатою поширився приємний дух палаючих дров та диму.

— Я впевнений, що графиня та Віктор Наумович, скасують конкурсні теми й всім дадуть одну. Цікаво буде дізнатися, хто докопається до істини першим. Ще б матеріальчик початкового розслідування від копів отримати, — задоволено посміхнувся хлопець.

— Згоден з тобою. Це логічно, й трагізм ситуації тут ні до чого. Потрібно бути повним лохом, щоб не скористатися таким шансом. А наші шефи на лохів ніяк не схожі, — Ігор перекинув до рота чарку горілки й взявши з таці канапе, заїв. — Льоля, ми усі певною мірою циніки. Тому засунь переживання в свій прекрасний статевий орган й починай творити - конкуренція буде жорстка.

— Дев'ять чоловік на скриню мерця, йо хо-хо та пляшка рому, — раптово проспівав Марк приємним баритоном.

— О, ти ба! Навіть наш мовчазний скептик згоден узяти участь у піратському нальоті, — розсміявся Антон. — Льолька, ти в меншості. Давай, приєднуйся.

— Бовдури ви. Писаки - одним словом. Для мене цей конкурс, як майстер-клас. Я хочу навчитися творити по-справжньому. Щоб мої книги читали тому, що я пишу захоплююче, а не через те, що сюжет роману пов'язаний з реальними подіями та з вбивством столичної зірки. Це рома-а-а-ан, а не передовиця у жовтій газетці. Вам це зрозуміло? — від емоцій, що її охопили, та випитого коньяку щоки Льольки стали рожевими, в очах з'явився завзятий блиск.