Глава четверта.

День перший. Міський театр, Анже, Франція, травень 2014 р.

Наприкінці суботнього травневого вечора небо над провінцією Анжу, що по обіді затягнуло грозовими хмарами, нарешті розродилося зливою. Сяючи блискавки, супроводжуючись гучним гуркотом грому висвітлювали колону автомашин, яка зі швидкістю черепахи просувалася дорогою Д-952 у бік головного міста, одного з двох адміністративних районів долини Луари - Анже.

Деякі з городян, які поверталися на своїх авто після суботнього відпочинку на природі, самі стали винуватцями такого повільного темпу просування. Коли потоки води впали з небес на землю, а видимість сягала десь півтора метра, декілька особливо нетерплячих водіїв, замість того, щоб, з'їхавши на узбіччя, зупинитися й перечекати негоду, на максимально допустимій швидкості помчали до міста. Наслідком цієї безглуздої витівки стало майже передбачуване заздалегідь зіткнення з вантажівкою, що мчала зустрічною смугою. Ця подія добряче й надовго заблокувала дорогу. П'ять легковиків та вантажівка, зібравшись у «купу малу», перекрили рух іншим транспортним засобам, водії яких висловлювали своє обурення аварією сигналами клаксонів та нецензурною лайкою, що характеризувала розумові здібності й увесь родовід лихачів.

За кілометр від місця ДТП за кермом темно-синьої «Ниви Еверест», сидів Олександр Деланж, тридцятирічний комісар-стажер, кілька місяців тому переведений з Парижа до Анже.

Запаливши наступну цигарку, чоловік відкрив вітрове скло у водійських дверцятах та випустив у щілину цівку диму. Його супутниця - красуня Монік, нарешті заспокоївшись після істерики, пов'язаної з пізнім поверненням додому (табло електронного годинника на панелі приладів показувало 22:37), задрімала, розклавши спинку пасажирського сидіння.

Монік працювала офіціанткою в ресторані «Старий Мірошник». Розташований в парковій зоні на березі озера Лак-де-Мен, за півгодини пішої ходи від центру міста, ресторан мав великий попит у туристів та місцевих жителів. Алекс потрапив туди за порадою своїх нових товаришів по службі. Він шукав заклад «для простави» після того, як постав перед очима начальника відділу з розслідування вбивств з доповіддю про своє прибуття зі столиці.

Того дня Монік обслуговувала їхній стіл й одразу звернула увагу на «нове обличчя». Здебільшого колеги Алекса, з якими він мав продовжити службу, були місцевими, а ті, хто потрапив до Анже з інших регіонів, пропрацювали тут вже не один рік. Алекс теж звернув увагу на красуню-офіціантку. Тому, не відкладаючи подальше знайомство в довгий ящик, того ж вечора він використав її за іншим призначенням, яке було аж ніяк не пов'язано з прийманням замовлень та подачею страв.

Красуня-офіціантка була не проти такого бурхливого розвитку їхнього знайомства. Місцем для отримання інтимних насолод вони обрали стіл в підсобці, яка служила роздягальнею для персоналу ресторану. Алексу довелося затискати долонею рота пристрасній дівчині. Своїми шаленими вигуками, викликаними захопленням та насолодою від рухів, які виробляв чоловік, вона могла сповістити відвідувачів та обслугу ресторану про те, що поруч відбувається таке неподобство.

Після цього вони почали час від часу зустрічатися на квартирі Алекса, яку йому виділило управління поліції, або проводили час ось в таких заміських прогулянках.

Те, що Монік була заміжня, анітрохи не бентежило Алекса. Її чоловік, бригадир портових вантажників, який був старшим за дівчину на десять років, віддавав перевагу вину та спілкуванню з друзями. Він марнував свій час в бістро або граючи в петанк, замість того, щоб задовольняти природні потреби розбещеної дружини.

Знову задзвонив мобільний телефон. Діставши апарат з кишені легкої шкіряної куртки, Алекс в черговий раз переконався, що дзвонить його безпосередній начальник - комісар Бланшар Монсиньї. Невисокий на зріст, п'ятдесятидворічний комісар знайшов у роботі порятунок від трьох дітей, дружини та тещі з тестем, що мешкали разом з його родиною в заміському будинку. Він одразу почав прискіпливо ставитися до Алекса, мабуть вважаючи хлопця столичним гульвісою. Приготувавшись вислухати наступну порцію зауважень та сарказму через свою відсутність на місті пригоди, Алекс натиснув на кнопку відповіді.

— Ну і де ви є, Деланж? Або ви собі думаєте, що вбивство у міському театрі, це повсякденне явище у наших краях? — пролунав у динаміці телефону голос комісара.

— Я кіломет ..., — почав було виправдовуватися Алекс, але шеф його не слухав.

— Якщо ви до цього часу не зрозуміли, що тут не симфонічний оркестр, й загубитися у натовпі не вийде, пояснюю - у нас кожен перед очима, й кожен старанно виконує свою партію.

У далекій юності комісар Монсиньї закінчив два курси консерваторії, мріючи стати диригентом, але доля розпорядилася інакше. Тепер в пам'ять про два роки, проведені в стінах диригентського відділення, він постійно вживав у своїх промовах висловлювання й приказки, пов'язані зі служінням мистецтву.

— Де ви є, чорти вас роздери?

— Я в п'ятнадцяти кілометрах від межі міста, якщо вірити навігатору, — пропустивши повз вуха голосіння начальника, спокійною відповів Алекс.

— Ну й довго ви маєте намір там прохолоджуватися, в той час коли ваші колеги відпрацьовують місце події? Ви мабуть не маєте уяви про те, що в театрі сьогодні відбулася прем'єра нової п'єси і у нас чотири сотні свідків, яких потрібно опитати?

— Судячи з драматичного розвитку подій, прем'єра не відбулася, а з чотирьох сотень глядачів нам ледь допоможуть свідчення трьох, від сили п'яти чоловік.

— Але їх же потрібно знайти! — заверещав комісар. — Отже, як хочете, крадіть коняку, захоплюйте човна, йдіть пішки, пливіть, але щоб через півгодини я бачив вас у театрі, зі службовим блокнотом та ручкою в руках за опитуванням чергового свідка. Усе!

У трубці пролунали сигнали відбою. Кинувши телефон на панель біля важеля перемикання передач, Алекс, звільнивши від кріплень навігатор, зробив кілька маніпуляцій з екраном і, нарешті, домігся бажаного результату. Інтерактивна карта вказала йому відгалуження від основної дороги, яке проходило через ліс й обминало місце ДТП. Повернувши навігатор на місце, він відкрив кришку ящика для рукавичок й дістав «блимавку». Встромивши штекер в гніздо підкурювача, він встановив маячок на передній панелі й виїхав із загального ряду.