22 глава

Протягом кількох днів Белла намагалася дізнатися більше про Ксандера Грімволда. Вона ходила по коридорах Академії, непомітно підслуховуючи розмови студентів і викладачів, намагаючись викроїти хоч одну згадку про цього загадкового мага. У бібліотеці вона провела години, переглядаючи старі книги, архіви та записки — проте всі офіційні джерела або замовчували це ім’я, або згадували його лише у легендах та міфах.

Викладачі ставилися до неї по-різному. Дехто не бажав втручатися, бо тема була табуйованою. Інші — навпаки — дивилися на неї з підозрою, наче боялися, що Белла зачепить небезпечні таємниці Академії. Особливо це відчувалося, коли вона ставила прямі питання.

Одного разу вона зустріла містера Холтона — викладача старшого віку з суворим, але справедливим обличчям. Він мовчки вислухав її запити, потім коротко сказав:

— Ксандер… це ім’я краще залишити у спокої, дівчино. Його історія — не для легковажних. — сказав він, дивлячись на неї пильно. — Багато про нього не скажу. Легенди, знаєш... Але якщо ти дійсно серйозно, будь обережна.

Але, помітивши в очах Белли непохитну рішучість, він додав тихо:

— Якщо ти справді хочеш знати правду, шукай не тільки у книгах. Академія ховає більше, ніж здається.

— Що це означає, професоре? — запитала Белла, напружуючись від інтриги.

Холтон змахнув рукою, ніби прагнучи відсунути непотрібні слова.

— Більше не можу тобі нічого сказати, дитинко, — прошепотів він, і в його очах промайнуло щось невимовне, ніби він боявся, що його слова можуть коштувати йому набагато більше, ніж просто репутації. — Сам розумієш… — додав він, жестом ніби натякаючи на невидимі кайдани або невигідну угоду. Він відвів погляд — Там… де світло гасне і тіні стають довшими, — тихо промовив він, — можна шукати відповіді.

Белла вийшла з кабінету, намагаючись упорядкувати думки. Коридор здався занадто тихим і холодним — ніби сама Академія затаїла подих. Раптом із тіні з’явився Джеральд.

— Що ти робила з професором Холтоном? — його голос був спокійним, але в очах палахкотіла настороженість.

Белла злегка здивовано підняла брови.

— Просто розмовляла з ним про навчання, — відповіла вона, намагаючись зберегти невинність у голосі.

Джеральд зробив крок ближче, і його тон різко змінився.

— Що ти знаєш про «Глибини Тіні»? — раптово спитав Джеральд, його голос став холодним і гострим, наче лезо.

Белла відчула, як холод пробіг по спині. Вона хотіла щось відповісти, але слова застрягли в горлі.

— Звідки ти знаєш, про що була розмова? — нарешті прошепотіла вона, намагаючись приховати здивування. – Ти підслухав? Нащо?

Джеральд подивився на неї з легким презирством.

— Це не твоя справа. — різко кинув він, голос звучав як вирок.

— Ні, це саме моя справа! — крикнула Белла, стримуючи розпач і злість.

— Ти навіть не уявляєш, наскільки ти слабка, — холодно продовжив Джеральд. — Найслабша не лише на курсі, а, мабуть, у всій Академії. Ти не вмієш контролювати свої сили і взагалі — ні на що не здатна. Тож замість того, щоб лізти в те, що тебе не стосується, краще займись навчанням і спробуй хоч якось підтягтися.

Він кинув їй погляд, повний зневаги, і різко розвернувся, залишивши Беллу саму з гучним биттям її власного серця.

Белла, все ще злегка стривожена словами Джеральда, повільно вийшла у сад. Повітря було прохолодним, і шурхіт листя під ногами трохи заспокоював її розбурхані думки. Вона ледве помітила, як поруч з квітником з’явилася дівчина з темним волоссям і пронизливим поглядом.

— О, дивись-но, хто тут, — пролунав голос із легким відтінком іронії. — Белла, правда? Я — Кіра. І послухай, порада від мене: тримайся подалі від Джареда. Він лише мій.

Белла розгубилася, але швидко взяла себе в руки.

— Я не шукаю проблем, Кіро.

Кіра кинула їй пильний погляд і усміхнулася ледве помітно.

— Знаєш, я все одно вийду за Джеральта заміж. І ніхто не зіпсує моїх планів.

У цей момент до них підійшли Емма та Олівер, їхні кроки було чути за кілька метрів. Олівер з легкою усмішкою і блиском в очах підморгнув Кірі.

— Кіра, а де ти загубила свою собачку Джеральда? — спитав він з легкою насмішкою. — Може, він уже шукає пригод у інших дівчат?

Кіра різко повернулася до нього, її погляд був холодним і колючим, як лід.

— Та пішли ви! — випалила вона, ніби намагаючись приховати ревнощі, що палахкотіла всередині.

Емма, усміхаючись, поклала руку на плече Белли.

— Не звертай уваги, Кіра завжди так реагує, коли хтось зачіпає її «справи» з Джеральдом. — сказала вона з ноткою байдужості та сарказму.

Друзі трохи прогулялися парком, насолоджуючись прохолодою вечора і легким шелестом листя. Емма жваво розповідала про нові плітки в Академії, Олівер підслуховував, посміхаючись, а Белла лише іноді втручалася у розмову, її думки були десь далеко — все ще обтяжені загадками зі щоденника Ксандера.