21 глава

Пари сьогодні пролетіли швидко, і Белла нарешті повернулася до кімнати після нічної прогулянки. Емма вже сиділа за столом і записувала щось у конспект. Як тільки Белла ступила в дверний прохід, Емма підскочила й міцно обійняла її.

— Беллі! Де ти була всю ніч? Ми з Олівером місця собі не знаходили!

Белла засміялася, обійняла Емму у відповідь і з розгону впала на ліжко.

— Ага? — Емма сіла поруч і підняла брови. — І все ж поясни, чому зранку тебе бачили з Джеральдом Реншоу?

Белла відчула, як її серце забилось швидше, а в голові почали плутатися думки.
— Я… — почала вона, але слова застрягли в горлі. — Це не те, що ти думаєш. Ми… просто опинилися разом. Обставини.

— Ммм, обставини, — протягнула Емма з хитрою посмішкою.

— В Академії вже ходять деякі чутки про вас. Знаєш, ви насправді виглядаєте дуже гарною парою.

Белла вхопила подушку і кинула в подругу.

Белла розсміялася:
— Та годі!

Емма лише підморгнула. Белла, щоб змінити тему, змахнула з ліжка подушку й пожбурила її у подругу. Емма зловила її на льоту, але раптом завмерла.
— Що це тут у тебе? — запитала вона, стиснувши подушку. Усередині явно було щось тверде.
Белла миттєво напружилася.
Емма, зацікавившись, розстебнула наволочку. Звідти вислизнула товста чорна книга з потертою обкладинкою.

Емма підняла її, і в очах промайнув здивований блиск.
— Белс… Це ж не просто книжка, правда?

Белла підняла очі, відчувши, як у грудях щось стислося.
— Про що ти? — вона намагалася вдавано-здивовано знизати плечима, але в пальцях уже відчувалося ледь помітне тремтіння.

— Ти розумієш, що це? — її голос став ще тихішим, майже шепотом, наче вона боялася, що хтось підслухає. — Це щоденник Ксандера Грімволда… одного з наймогутніших магів, яких знала Академія. Він зник століття тому. І всі були певні, що його записи спалені або заховані так, що їх ніхто ніколи не знайде… — вона ковтнула. — звідки він у тебе?

Белла відчула, як холод пробіг по спині, а тіні в кутках кімнати ніби стали глибшими.

Белла здивовано подивилася на Емму. Вона уважно дивилася на сторінки, на ті незрозумілі символи, які наче вібрували якоюсь невидимою енергією.

— Я… випадково натрапила на нього в бібліотеці, — Белла вимовила це так, ніби боялася, що самі слова зрадять її. — Він лежав там, ніби чекав саме на мене.
Емма обережно провела пальцями по потрісканій шкірі обкладинки.
— Це небезпечно. Ти ж розумієш, що за таку знахідку інші могли б убити? Легенда говорить, що цей щоденник може знайти лише той, хто є істинним спадкоємцем сили Ксандера, — підійшовши ближче, продовжила Емма, голос її став ще тихішим. — Інакше магія просто не дозволить йому потрапити до чужих рук. Тобто... ти можеш бути саме тією людиною.

Тиша запала глибша, ніж раніше. Белла відчувала, як її думки розбігаються — чи може вона насправді мати таку силу? Чи це просто випадковість?

— У щоденнику багато символів, яких я не розумію... Вони нагадують мені зашифровані заклинання. І є записи про хлопця — Елріана Вельмора. Він був учнем Академії, але його дар відрізнявся від інших. Він боявся говорити про нього, ніби вона може поглинути його.

Вона замовкла на мить, збираючи думки.

— Але найзагадковіше — це те, що він згадував про місце, яке називав «Глибини Тіні». Він описував це не як звичайний світ, а скоріше як простір, куди неможливо потрапити, якщо ти не готовий.

В кімнаті повисла напружена тиша. Белла глянула на символи, що ніби пульсували на сторінках.

— Там ніби приховані його найтемніші страхи і спогади. І, можливо, саме там він шукав відповіді чи силу, яку не міг знайти у звичайному світі.

— Звучить моторошно, — тихо промовила Емма.

— Так, — погодилася Белла. — І він залишив натяки, що «Глибини Тіні» — це не просто місце, а щось набагато глибше і небезпечніше. Ті, хто туди заходять, ризикують не повернутися такими, як були.

— Чому ти думаєш, що це справжнє місце?

— Відчуття… це наче не просто вигадки, — відповіла Белла. — Елріан боявся, що, якщо хтось дізнається про «Глибини», це приверне небезпеку. Він був настільки наляканий, що у щоденнику залишив ключі для захисту цієї таємниці — символи, які я поки не можу розшифрувати.

— Я відчуваю, що це важливо, — прошепотіла Белла, не відводячи очей від сторінок. — Але те, що я бачу, лякає не менше, ніж інтригує.

Вона затрималась на одному зі складних символів, ніби намагаючись прочитати їх серцем, а не розумом.

— Елріан явно боявся цієї сили. Він залишив попередження... але те, що мене найбільше збентежило, — це запис на останній сторінці. Там він пише, що якщо цей щоденник потрапить не в ті руки, світ може опинитися на межі катастрофи.

Белла підняла голову.

— І ще одне... він згадує про людину, яка прийде, щоб знайти щоденник. І що ця людина сама не до кінця усвідомлює свою справжню силу. Чи це я? Чи хтось інший?

Белла зітхнула і обережно закрила щоденник, ніби боячись розбудити те, що в ньому спочивало.

— Я перечитала все в бібліотеці, що могла знайти, — сказала вона. — Там немає жодної згадки ні про «Глибини Тіні», ні про Елріана, ні про щоденник. Якби це було так просто. Цей щоденник — єдина нитка.

Емма схилилася над книгою, її голос став тихим:

— Можливо, варто пошукати щось не в книгах, а в самій Академії... Її стіни зберігають більше таємниць, ніж ми думаємо.

— Так, але не зараз. Не хочу про це зараз думати.