19 глава

Вони сиділи в повній тиші, яка тягнулася, здавалось, вічність. Годинник пробив першу ніч. Джеральд тихо перегортав сторінки книги, тоді як Белла розглядала хитромудрі візерунки на стелі.

— Чому ти мене так ненавидиш? — раптом тихо запитала вона, намагаючись звучати спокійно, але в голосі відчувалася прихована рана.

Питання застало Джеральда зненацька. Його погляд затримався на Беллі, і він відчув, як розвивається всередині нього емоційний конфлікт. Він і так ледве тримався, щоб не накинутися прямо тут на неї і не поцілувати. Ці почуття, які він боявся визнати навіть перед самим собою, піднялися на поверхню, наче хвиля.

Джеральд мовчав кілька секунд, намагаючись впоратися з бурею, що вирувала в ньому. Його обличчя залишалося похмурим, але вже без явного ворожого настрою.

— Яка ж ти наївна, Белла, — нарешті промовив він, намагаючись контролювати голос.

Белла повільно піднялася на ліктях і подивилася на нього. Він сидів біля вікна, його рукави були небрежно закатані, а біла рубашка виглядала ще білішою в тьмяному світлі. Його постава була відстороненою, але його близькість створювала парадоксальне відчуття тепла і загрози.

Вона відчула, як серце знову почало калатати частіше. Холодний, навіть роздратований погляд Джеральда різко контрастував із танцюючими навколо тінями. Він здавався таким недосяжним і водночас неймовірно близьким — і це плутало її ще більше.

— Я не наївна, — тихо відповіла Белла. — Я просто не розумію, чому ти так до мене ставишся. Чим я заслужила таке відношення до себе?

Джеральд відвернувся, прикрив очі, немов намагаючись знайти в темряві відповідь, якої сам не розумів. Його роздратування було очевидним, та, здавалось, це було не лише гнів — це була плутанина почуттів, яку він не міг упорядкувати.

— Забудь про це питання, Белло. Наша проблема зараз — не почуття, а те, що нас можуть спіймати. Якщо ми не виберемося звідси, то ні про яку ненависть чи любов говорити не доведеться.

— Любов? — здивовано перешіпотіла Белла, дивлячись на нього.

— Ой, не чіпляйся до слів, — відповів Джеральд з іронією, повертаючи обличчя до стіни. — Є речі, які ти поки що не готова розуміти.

Джеральд мовчки сидів, обернувшись боком, ніби не бажаючи більше дивитися їй у вічі. Белла залишалася на ліжку, відчуваючи, як важкість тиші нависає над ними.

— Нам треба думати як дістатися до своїх ківнат – промовила Беллі встаючи з кроваті.

Джеральд зітхнув і повільно підвівся з-за вікна.

— Залишимось тут до ранку, — сказав він рішуче. — Я не вперше тут. Це старе службове приміщення, далеко від основного руху, тож нас тут точно не знайдуть.

Белла дивилася на нього, трохи здивована, але погодилася.

— Добре, — тихо сказала вона.

Джеральд підійшов до стелажа з книгами, промацуючи полицю. Знайшов за книжками щось важке і незвичне.

— Ось воно, — мовив він, витягуючи пляшку темного міцного напою. — Колись приховав тут трохи для особливих випадків.

Він відкоркував пляшку і налив у два старі бокали.

— Треба ж якось скоротати ніч з тобою, — посміхнувся він награною усмішкою і подав келих Беллі.

Белла обережно піднесла келих до губ і зробила ковток. Міцний, різкий смак одразу вдарив у голову, і вона не встигла навіть вжати рот — напій вирвався з її рота, як фонтан, прямо на Джеральда.

— Ой! — вигукнула вона, миттєво засоромившись і прикриваючи обличчя руками. — Пробач, це надто кріпке!

Джеральд застиг на місці, каплі напою мерехтіли на його сорочці.

— Ну, тепер ти офіційно порушила всі правила гостинності, — жартома сказав він, витираючи сорочку.

Белла покрасніла ще більше, але вже посміхалася у відповідь.

— Вибач мене! — швидко сказала Белла, хапаючи десь поруч серветку і починаючи витирати білосніжну сорочку Джеральда. Її руки трохи тремтіли, а щоки палали від сорому.

Джеральд лише кинув на неї загадковий погляд, зробив ще один ковток з бокала і тихо промовив:

— Щось таке вже між нами було…

Белла підняла очі, і на мить їх погляди зустрілися.

Джеральд повільно нахилився до Белли, його погляд став глибшим і більш проникливим, мов він ось-ось перетне ту межу, яку так довго стримував. Його дихання було рівним, але відчутно близьким, і повітря між ними наповнилося електричною напругою.

— Джер... — прошепотіла вона, голос ледве чутний, сповнений сумнівів і тихого страху. Її серце калатало так голосно, що здавалося, він міг почути його ритм. Рукою вона непомітно торкнулася його плеча, ніби намагаючись затримати цей момент.

— Просто помовчи, — промовив він, не відводячи очей, його голос став тихим, майже інтимним. Його пальці м’яко стиснули талію Белли, обережно притягуючи її ближче, ближче, доки вона вже відчувала тепло його тіла.

Вона відчула, як його присутність огортає її, і в цю мить світ навколо ніби завмер, залишивши лише їх двох у тиші. Серце Белли билося шалено, кожен подих перетворювався на мовчазний діалог між ними.

Її очі знову піднялися на його, і вона побачила в них щось більше за звичайну роздратованість чи неприязнь — щось вразливе і глибоке, що пробуджувало в ній суперечливі почуття.

Джеральд повільно нахилився ще ближче, і її губи ледь торкнулися його. Напруга між ними була майже нестерпною — ніби світ тримав подих, очікуючи на те, що станеться далі.

Джеральд ледве торкнувся губами Белли, коли раптом його обличчя спотворилося, ніби його щойно ошпарило. Він різко відсахнувся, відкинув голову назад і зробив кілька кроків від неї, ніби хотів створити між ними прірву.

— Що...? — прошепотіла Белла, стоячи на місці, не розуміючи, що саме сталося. Серце її ще билося в ритмі близькості, а тепер обпекло холодом від раптового відступу Джеральда.

Він стискав кулаки, намагаючись приборкати бурю почуттів, яка роздирала його зсередини. Погляд опустився на підлогу, а потім миттєво повернувся до Белли — очі палаючи несподіваним болем і збудженням.