16 глава

Ранок для Белли почався рано. Перші промені сонця просочувались крізь фіранки, освітлюючи її обличчя. Вона повільно розплющила очі, потягнулася, мов після тривалого сну, і відчула приємну втому в м’язах — немов тіло знову належало їй.

Форма для уроків лежала складена на стільці. Вона швидко одягнулася, зібрала волосся й вийшла до їдальні. Інші студенти вже снідали, атмосфера була майже буденна. Белла взяла піднос і, ледь торкнувшись сніданку, рушила до аудиторії.

У класі вже було людно. Її погляд мимоволі зупинився на Джеральді. Він сидів на своєму місці, нахилившись над книжкою, але щойно відчув її присутність — усміхнувся криво. Та не упустив можливість підкреслити свою присутність.

— О, дивіться, з'явилася наша зірка, — промовив він, не підводячи очей.

Белла проігнорувала його й сіла. Напруга між ними відчувалась у повітрі, як струм перед грозою.

Вчитель увійшов — і урок розпочався. Під час практичної частини студенти демонстрували магічні здібності, і саме тоді Джер знову не втримався:

— Щось мені здається, ти сьогодні не в настрої, Белла. Може, тобі просто не вистачає здібностей? — насмішливо зауважив Джеральд, виконуючи своє завдання з бездоганною точністю.

Белла стискала щелепи, але мовчала, її очі загорілися гнівом. Вона зосередилась, зібрала внутрішню силу й показала блискучий результат — стихія підкорилась їй плавно, красиво, з напругою, як натягнута струна. У класі пролунали здивовані вигуки.

Джеральд помітно знервувався, але намагався не показувати цього.

Коли урок завершився, більшість студентів покинули аудиторію. Белла та Джеральд, не дивлячись один на одного, залишилися на своїх місцях.

— Думаєш, кілька фокусів зроблять з тебе особливу? — прошипів він.

Він нахилився ближче, голос став нижчим, майже загрозливим.

— Ти думаєш, ніхто не знає, що ховається за твоїми тінями? — очі Джеральда блиснули холодом. — Але я знаю. І, повір, це не просто дитячі ігри. Якщо хочеш, можу поділитися тим, що бачив... або нагадати всім, хто ти насправді.

Белла завмерла, серце забилося швидше. Його слова проникали крізь шкіру, ніби холодний вітер, що роздмухує вогонь сумнівів. Вона хотіла відповісти, відштовхнути цей жахливий натяк, але мовчала.

Джеральд розвернувся і кинув через плече:

— Подумай про це, Белла. Ти не одна в цьому класі, але для всіх інших ти — загадка, і деякі з нас не люблять загадок.

В його голосі прозвучала холодна загроза, але водночас — і легкий відтінок зацікавленості. Він ніби підштовхував її зробити крок у невідоме, а сам водночас остерігався того, що може трапитися.

Він повільно пішов до дверей, кожен його крок лунав глухо у порожньому класі. За спиною лишився легкий запах ранкового холоду, змішаний із чимось незрозумілим — страхом чи передчуттям.

Вийшовши у коридор, Джеральд глибоко вдихнув і, не дивлячись на шум навколо, відчув, як серце несподівано пришвидшує свій ритм. Він повільно пройшов кілька метрів і повернув у туалет.

Закрившись у кабінці, він схилився над умивальником і різко облив обличчя холодною водою. Краплі стікали по скронях, але це не змогло змити ті думки, що безпечно оселилися у його голові.

Віддзеркалення у дзеркалі дивилося на нього з невимовним сумом і тривогою. Серце билося так швидко, ніби хотіло вирватися назовні, порушуючи звичний спокій.

Що зі мною коїться? — подумав він. Ця дика, непередбачувана Белла, з її владою і таємницями, не просто дратувала його. Вона розбурхувала щось глибоке і темне, що давно ховалося десь усередині.

Вона викликала у нього водночас бажання бути кращим, сильнішим, і лячний страх втратити контроль над собою.

Він знову вдихнув глибоко, намагаючись відштовхнути ці почуття, але вони не хотіли залишати його. І це лякало його ще більше, ніж він міг собі зізнатися.