11 глава

Белла повернулася в кімнату близько першої ночі. У коридорах панувала тиша, лише поодинокі кроки порушували спокій академії. Вона прослизнула до себе, намагаючись не розбудити Емму. Ліжко видалося рятівним островом у морі хаосу. Вона лягла на спину, втупившись у стелю.

Думки не давали спокою. Приниження, сварка, вибух емоцій — усе прокручувалося в голові знову і знову. Очі палали від недосипу й стриманих сліз. "Я більше не дозволю... Я більше не мовчатиму," — прошепотіла подумки. Сльози знову почали навертатися на очі, але вона стримувала їх, відчуваючи, як біль і відчай переповнюють її серце.

Прокинулася вона пізно. Емми в кімнаті вже не було. І хоч на мить це принесло полегшення, все ж залишалося неприємне передчуття майбутньої розмови. Белла вмилася, розчесала волосся, наклала легкий макіяж — лише щоб не виглядати так, як почувалася. Вона вдягнула джинси, чорний топ з відкритою спиною — образ, який мав бодай якось нагадати їй про контроль над власним життям.

У їдальні було людно. Повітря пахло свіжою випічкою, квітами і... метеликами? Белла зупинилася на порозі, здивована. Простір був прикрашений яскравими гірляндами, на столах стояли вази з живими квітами, а по всій залі кружляли справжні метелики. Сонце заливало кімнату золотим сяйвом.

"Я що, потрапила в рекламу чаю з ромашкою?" — майнула думка, і вона мимоволі всміхнулась. Уперше за кілька днів.

Студенти, які вже були в їдальні, сиділи за столами, сміялися, розмовляли і насолоджувалися сніданком.

Белла взяла піднос зі сніданком і обережно пройшлася між столами, шукаючи вільне місце. Її погляд пробігав по обличчях студентів, але нікого знайомого не було видно. Врешті, вона знайшла місце біля вікна, де могла трохи відпочити на самоті, сподіваючись, що їй не доведеться знову стикатися з поглядами і запитаннями.

Коли Белла сіла за стіл вона відчула полегшення, що змогла уникнути зустрічі з кимось знайомим. Її серце, яке ще не встигло заспокоїтися після останніх подій, трохи розслабилося. Вона спробувала насолодитися моментом спокою серед розцвілої і святкової обстановки

Як тільки Белла намагалася взяти ложку в руки, раптово відчувся сильний удар. Важкий предмет впав у її тарілку з супом і миттєво вибухнув, розкидаючи всі залишки супу по її одязі і столу. Сплеск був такий сильний, що навколишні студенти відскочили від несподіванки, а частини їжі і рідині впали на стіни і стілець поруч.

Белла завмерла. Її топ був заляпаний, шорти — теж, обличчя — мокре. У вухах дзвеніло. Декілька студентів відсахнулись, хтось пирснув. Тиша заповнила приміщення. Метелики, які ще кілька хвилин тому безтурботно літали в повітрі, тепер метушилися і намагалися знайти нове місце.

І тут — вибух сміху.

— Вау, Корнер, новий метод вмивання? — пролунав знайомий голос із боку. Джер. Сидів із компанією, зручно вмостившись і абсолютно задоволений собою.

Вибуховий шум привернув увагу всіх у їдальні. Белла поспішно підвелася, намагаючись очистити себе від залишків їжі, але це тільки погіршило ситуацію. Її рухи були рвучкими і неорганізованими, а її одяг виглядав так, ніби вона щойно вилізла зі свалки, або, що найменше, з мусорного баку.

— У тебе, здається, щось у волоссі! — підкинув хтось інший. — А, ні, то просто суп із картоплею!

Сміх посилився. Белла відчула, як палають щоки. Вона витерла руки серветкою, підняла піднос і, нічого не кажучи, вийшла. Декілька метеликів метушливо злетіли з її плеча, наче теж у паніці. Белла, відчуваючи, як її обличчя палає від сорому, швидко вийшла з їдальні. Її кроки були ривками, а серце билося в грудях від гніву. Поки вона крокувала коридорами, обурення і рішучість переповнювали її.

У коридорі вона зупинилася, глибоко вдихнула. "Я не розплачусь. Не тут. Не зараз."

- Ну ні, я так цього не залишу! — процідила Белла крізь зуби. — Війна так війна.

Повернувшись до кімнати, вона кинула брудний одяг у кошик і швидко перевдяглася в світло-жовту сукню. На ногах — темні сандалі, волосся зібрала в неакуратний пучок. Вона ще була роздратована, але глибоко всередині зріла думка: Я більше не дозволю принижувати себе мовчки.

Вийшовши на вулицю, Белла пройшла повз студентські гуртожитки і пішла до парку, розташованого неподалік від академії. В парку було тихо. Дерева шелестіли, вітер торкався щік, пахло липами. Белла йшла повз озеро, намагаючись не думати. Діти сміялись на майданчику, пари тримались за руки, світ жив далі.

Але її думки не давали спокою. Образ Джера знову сплив у голові. Його насмішкуватий вираз. Цей суп. Цей сором.

І от доля — або поганий жарт Всесвіту — знову підкинула зустріч. Біля фонтану стояв він. І звісно, не один — з компанією.

— Ооо, що за люди! — вигукнув Джер, побачивши її. Він одразу ж привернув увагу своїх приятелів і, з іронічною усмішкою, додав: — Що, смачного не вийшло?

Белла зупинилася. Вона відчула, як у грудях піднімається щось пекуче. Її ноги самі рушили вперед. Вона підійшла ближче, і до останнього не знала, що саме зробить. Але коли опинилася просто перед ним — рука сама злетіла вгору.

Лясь!

Прямо по носі. Джер охнув, схопився за обличчя — і кров одразу ж потекла по його пальцях. Навколо — повна тиша. Навіть фонтан ніби перестав шуміти.

— Грьобана заучка! — прохрипів він.

Белла стояла рівно. Її дихання було важким, серце шалено калатало, але всередині — вперше за довгий час — було спокійно.

— Наступного разу — запам'ятай: не кожна тиха дівчина дозволить тебе принижувати.

Вона розвернулася й пішла, не озираючись. Джер стояв, тримаючись за ніс, а його друзі кліпали, не вірячи у щойно побачене.

Джер, тримаючись за обличчя, швидко рушив до медпункту, не зважаючи на біль. Його кроки були поспішними і нервовими, а кров все ще просочувалася через його пальці. В його очах палає вогонь люті та обурення. Він зупинився біля своїх друзів, які намагалися не відставати, і їхні обличчя були сповнені страху і шоку.