9 глава

Всі ці довгі три місяці Беллі не отримувала жодних повідомлень від батьків. Вона не знала, що й думати. Кожного разу, коли в розмовах із друзями піднімалася тема батьків, Беллі миттєво знаходила тисячу і одну справу, щоб відволіктися. Вона ніколи не дозволяла собі показати занепокоєння, хоча всередині її мучили сумніви та страхи.

Її друзі, Емма та Олівер, помічали її нервозність і часті відмовки, але ніколи не виявляли свого занепокоєння. Вони продовжували підтримувати її, допомагаючи впоратися з навантаженням у навчанні та в особистих справах. Беллі вдячно приймала їхню підтримку, але разом з тим відчувала внутрішню тривогу.

Вільний час вона часто проводила у бібліотеці, занурюючись у вивчення старовинних текстів і манускриптів. Відсутність новин від батьків стала додатковим стресом, і Беллі прагнула знайти у книгах відповіді на свої питання, сподіваючись відволіктися від власних тривог.

До того ж, вона продовжувала приховувати свій дар. Коли інші студенти демонстрували успіхи на практичних заняттях, Беллі навмисно стримувала свою силу. Вона боялася, що знову втратить контроль, що її енергія вирветься назовні — як тоді. І це відчуття змушувало її постійно жити в напрузі. Її талант залишався у тіні, тоді як інші раділи своїм здобуткам.

Навіть сьогодні, у вихідний, вона сиділа з друзями з книгою перед очима.

Емма, помітивши, що Беллі не відповідає на її жарт, трохи розгублено запитала: — Бі, ти взагалі з нами?

Беллі, повернувшись до друзів, запитала зніяковіло: — Ой, вибач, повториш?

Олівер, помітивши, що Беллі віддаляється від них, не витримав: — Ти можеш пояснити, що відбувається? Ти майже не спілкуєшся з нами. Сидиш тільки в своїх книгах.

Емма підхопила: — Ти сама як книга будеш скоро.

— Те, що ви не хочете нормально вчитися, — це ваші проблеми! — різко відповіла Беллі. — У мене, на відміну від вас, нема магів-батьків, які всьому вас вчили змалечку!

Олівер, почувши це, вигукнув: — Це не означає, що ти повинна ігнорувати нас! Ми ж тут твої друзі!

— І що? — пирхнула Беллі, намагаючись стримати емоції. — Ви не знаєте, через що я проходжу. Я не можу все залишити і просто веселитися!

Емма, розгублена і трохи засмучена, спробувала заспокоїти ситуацію: — Беллі, ми просто хочемо бути тут для тебе. Але ти мусиш нам довіряти і не замикатися в собі.

— А чому я повинна довіряти? — спитала Беллі, не стримуючи злість. — Ви навіть не знаєте, що відбувається зі мною.

У ту ж мить в повітрі щось змінилося. Ніби енергія згущувалася в одній точці. Книжка, яка лежала перед нею, різко злетіла вгору і з гуркотом швирнулась об стіну. Вікна раптово розчахнулись, і в приміщення рвонув порив вітру, зриваючи сторінки зі столів і здіймаючи в повітря пил.

Усі завмерли. Емма й Олівер перелякано подивились один на одного а потім на Беллі. Її очі світилися тьмяним, майже непомітним світлом. Вона важко дихала, не усвідомлюючи, що сталося. Прийшовши до тями, Беллі лише прошепотіла: «Вибачте…» — і швидко вийшла з приміщення, залишивши позаду друзів і хаос, що залишився після її вибуху.

Вона ховала свою силу. Завжди. Коли всі навколо досягали успіхів у магії, вона стримувала себе, боячись втратити контроль. Боячись знову нашкодити. Боячись, що інші побачать те, чого не повинні. І що тоді? Хто вона буде для них? Монстр?..