8 глава

Через кілька днів після виписки з медпункту, Беллі поступово повернулася до звичного ритму академічного життя. Її тіло ще зберігало сліди виснаження, але розум рвався в навчання. Щоб наздогнати пропущений матеріал, вона щодня засиджувалась у бібліотеці разом із Еммою, яка терпляче допомагала їй розібратися у складних темах. Емма виявилась не лише веселою, а й напрочуд організованою — вона вела охайні конспекти різними кольорами, а її нотатки іноді виглядали красивіше, ніж підручники.

Саме там, у бібліотеці, Беллі познайомилася з Олівером — їхнім одногрупником. Хлопець мав скуйовджене руде волосся, гострий язик і звичку при кожній нагоді жартувати, навіть якщо це викликало лише зітхання у бібліотекарки. Але він був напрочуд доброзичливим і завжди мав при собі свій товстезний зошит із нотатками, який уже встиг отримати прізвисько "Архів Істини".

– Якщо десь і сховали відповіді на всі екзамени, то тільки в цьому зошиті, – жартувала Емма. – О ні, – драматично відповідав Олівер. – Це не просто відповіді. Це спадок майбутніх поколінь.

Їхня трійця швидко стала нерозлучною. Вони вчилися, обговорювали заклинання, сварились через те, хто повинен нести підручники, і навіть таємно влаштовували змагання, хто швидше зуміє зіпсувати просте закляття. Найчастіше вигравав Олівер — у сенсі, його невдачі були найепічнішими.

Одного вечора, коли вони знову сиділи за одним столом у бібліотеці, занурені в домашнє завдання з магічних практик, Олівер раптом понизив голос: – Чули про легенду про Залізний Ліс? Кажуть, що там живуть тіні.

– Які ще тіні, Олівере? – скептично підняла брову Емма. – Це ти знову щось придумав, щоб не писати есе?

– Та ні! – вигукнув Олівер, але потім швидко приглушив голос, бо бібліотекарка вже підозріло зиркала в їхній бік. – Це справжня історія. Мені батьки розповідали. Кажуть, у Залізному Лісі магія викривляється, а тіні можуть оживати.

Беллі напружилася. Її серце закалатало. Слово "тіні" болісно відгукнулось всередині. Розмова нагадала їй про моменти, коли ситуація виходила з-під контролю і тіні з'являлися навколо неї. Вона зробила вигляд, що просто зацікавилась.

– І ти справді думаєш, що це не просто байка? – спитала вона, злегка удавано-іронічним тоном.

– Моя мама завжди казала, що легенди мають зерно правди. І якщо в Залізному Лісі дійсно живуть тіні, то можливо, ми зможемо дізнатися більше про них і навчитися їх контролювати,  – відповів Олівер, дивлячись їй прямо в очі. - якщо там справді є щось небезпечне, то, можливо, ми маємо знати, як себе захистити, – відповів Олівер серйозно, вперше без посмішки.

Наступного дня після занять вони почали запитувати викладачів про Залізний Ліс і тіні. Відповіді були схожі між собою — короткі, стримані, з тінню тривоги.

– Тіні – це небезпечна і заборонена тема, – сказала міс Мей після заняття. – Вам не варто навіть думати про Залізний Ліс. Це місце небезпечне і таємниче.

Професор Арден теж був категоричним:

– Забудьте про тіні. Вони приносять лише лихо. Ваше завдання – зосередитися на навчанні і не лізти туди, куди не треба.

Попри попередження викладачів, їхнє бажання дізнатися правду лише зміцнилося. Вони розуміли, що якщо тіні дійсно настільки небезпечні, їм потрібно знати, як їх контролювати і захищати себе.

– Не варто чіпати те, що приховане, – сказала міс Мей, зупинившись перед ними після лекції. – Деякі теми заборонені не випадково. Тіні — одна з них.

Професор Арден був іще різкішим: – Забудьте про Ліс. І не намагайтеся туди потрапити. Ваша цікавість може стати останнім, що ви відчуєте.

Але всі ці заборони лише підбурили їхню цікавість. Після вечері вони знову зібралися в бібліотеці, тепер уже з метою — знайти будь-які згадки про тіні або Залізний Ліс. Вони досліджували архівні полиці, відкривали пилові фоліанти, перекладали стоси забутих рукописів. Більшість з них або не містили жодної інформації, або ж мали вирвані сторінки саме там, де повинна була бути згадка про Ліс.

– Можливо, ці сторінки з'їли тіні? – напівжартома припустив Олівер.

– Нам не хочуть дозволити це знати. – сказала Беллі, і її голос був тихий, але впевнений.

Після кількох тижнів пошуків Емма та Олівер почали втрачати запал. Вони переконували себе, що тема занадто небезпечна, і що академічні справи мають пріоритет. Але для Беллі все було інакше. Вона не могла зупинитися. Кожна згадка про тіні була, наче частина пазлу, якого вона не розуміла, але відчувала, що він — про неї.

І саме в одній із найвіддаленіших кімнат бібліотеки, в старій шафі з поламаними дверцятами, Беллі знайшла його — щоденник. Пошарпаний, з обгорілими краями, немов пройшов через вогонь і час. Усередині — записи дивного почерку, ритуали, уривки спогадів. Сторінки були переповнені малюнками, зображеннями символів і згадками про місце, яке називалося "Глибини Тіні".

Це був ключ. Беллі не знала ще до чого, але відчувала — її історія вже переплелася з тим, що зображено в цьому щоденнику.

Вона сховала його під подушку і від того вечора кожну ніч читала, мов зачарована. Її сни ставали яскравішими, іноді моторошними, іноді тривожними — але в кожному з них вона була в Лісі. І щось чекало на неї серед тіней.

Академічне життя тим часом продовжувалося. Вони з Еммою й Олівером іноді сміялися так, що їх виганяли з їдальні, або підкладали один одному безпечні, але кумедні закляття під час практик.