6 глава

Беллі повернулась у кімнату і побачила, що Емма вже не спала. Вона сиділа на ліжку, заглиблена в старовинну книгу з потріпаними сторінками, які пахли пилом, старістю і магією. Її очі, яскраво-блакитні, ковзали рядками з надзвичайною концентрацією, але коли двері прочинилися, вона одразу підняла голову.

— О, ти вже повернулась, — сказала Емма, закладаючи перо між сторінками. — Як пройшло?

Беллі на мить зупинилася в дверях. Слова застрягли в горлі, змішані з дивними відчуттями, що ще пульсували в грудях після зустрічі з Джером. Вона опустила погляд і лише кивнула. Сіла на ліжко мовчки, ніби вага того ранку ще тиснула на плечі.

— Все добре? — тихо запитала Емма, спостерігаючи за нею.

— Просто… заплутано, — видихнула Беллі. — Я не знаю, що думати.

Емма кивнула, нічого не питаючи більше, й повернулась до читання. І Беллі була їй за це вдячна.

Наступні два тижні минули, мов у тумані. Академія стрімко наповнювалась студентами. Щодня прибували нові — з різних країн, різного віку. Дехто вже впевнено користувався магією, інші — лише починали. Наймолодшим було 12, а найстарші — вже мали зморшки на обличчях, і все ж носили форму новачків. Атмосфера академії змінювалась з кожним новим прибуттям, і кожен куточок цього магічного місця наповнювався життям та енергією.

Беллі з головою поринула у навчання. Вона намагалась триматися осторонь, не привертати уваги — і водночас зрозуміти, що з нею відбувається. Її дар був схожий на щось темне й дике, що жило своїм життям. Як хижак у клітці — готовий вирватися будь-якої миті.

І ось настав перший навчальний день.

Весь замок ожив від ранкового метушіння. Студенти поспішали на свої заняття, деякі ще не встигли знайти свої аудиторії, а інші вже встигли подружитися і обговорювали свої очікування від навчання. Над головами ширяли чарівні списки розкладу, у повітрі витав запах свіжої випічки з їдальні і палаючих свічок. Повітря було електризоване очікуванням.

Першим у Беллі був урок історії академії.

Аудиторія була схожа на залу стародавнього архіву: старовинні полиці, книги в шкіряних палітурках, запилені глобуси, стіни прикрашені гобеленами. Вікна виходили вглиб лісу, і світло пробивалося крізь товсті кольорові шибки, відкидаючи плями рожевого і синього на паркет.

Коли вона зайшла в клас, більшість студентів вже були на місці. Беллі знайшла вільне місце біля вікна і сіла, відкриваючи свій зошит. В аудиторії було багато старовинних картин і книг, які додавали атмосфері загадковості.

Викладач, високий чоловік з сивим волоссям і проникливими очима, почав розповідати:

– Доброго ранку, студенти. Мене звати професор Арден. Я радий вітати вас у нашій академії. Сьогодні ми розпочнемо з історії цього місця та його значення для світу магії.

Його голос був спокійним і впевненим. Беллі уважно слухала, намагаючись увібрати кожне слово.

– Наша академія була заснована понад тисячу років тому, – продовжував він. – Вона стала прихистком для тих, хто володіє магічними здібностями, але також і місцем, де ці здібності можна розвивати та контролювати. Адже магія — це не тільки знання, а й відповідальність.

Студенти навколо Беллі захоплено слухали, деякі навіть записували найцікавіші факти. Здавалося, кожен тут був сповнений бажанням дізнатися більше про свою спадщину та можливості.

Після історії була «Основи магії».

Викладачка, молода жінка на ім'я Міс Мей, виявилася дуже привітною і терплячою. Вона розповіла їм про різні види магії та почала з простих вправ, щоб допомогти студентам відчути свої здібності.

— Магія не завжди підкорюється логіці, — говорила вона. — Але вона завжди підкорюється вам… якщо ви знаєте, хто ви є. Не бійтеся помилок, – сказала вона з усмішкою. – Усі ми починали з малого. Головне – вірити в себе і не боятися експериментувати.

Беллі сиділа осторонь, нерішуче торкаючись кінчиками пальців до амулета на шиї. Вона боялась. Боялась себе.

— Почнемо з простого: зосередьтеся. Відчуйте тепло в грудях. І направте його в центр долонь, — лагідно вела Міс Мей.

Всі закрили очі. І Беллі теж.

Але замість тепла вона відчула… щось інше. Щось густе, як чорний дим, що закрутився десь внизу живота й почав підійматись вгору. Її тіло затремтіло.

Світло в класі різко замиготіло. Один із ліхтарів почав тріщати.

— Беллі? — тихо промовила Міс Мей, підходячи ближче. — Спробуй відпустити…

Але було вже пізно.

БАХ!

Один із ліхтарів вибухнув, іскри розлетілись по всьому класу. Хтось із учнів закричав.

— Всі на вихід! — крикнула викладачка. — Беллі, дихай! Зосередься!

Беллі заплющила очі і зосередилася на своєму диханні, намагаючись заспокоїтися. Але енергія всередині неї все ще вирувала, і вона не могла її контролювати. Ситуація почала виходити з-під контролю, і світло продовжувало миготіти, викликаючи все більший хаос.

– Усі на вулицю, негайно! – гучно скомандувала Міс Мей ще раз, звертаючись до студентів. Вона намагалася зберегти спокій, щоб не викликати паніку, але її голос не залишав місця для сумнівів.

Студенти поспішили до виходу, намагаючись не штовхатися. Міс Мей швидко підвелася до Беллі, допомагаючи втримати контроль над енергією. Але нічого не виходило, тіні почали знову з'являтися. Вони виповзали з темних кутів кімнати, обвиваючи Беллі і погрожуючи поглинути все навколо. Холодний піт виступив на її лобі, і вона відчула, як земля під ногами хитається.

– Беллі, я побіжу за допомогою до директора! – крикнула Міс Мей, але її голос звучав десь здалеку, мов крізь товстий шар води. Беллі ледь чула і бачила її, все навколо розпливалося, вона була ніби в трансі, а ситуація ставала тільки гіршою.

Стіни аудиторії, здавалося, наближалися до неї, тіні злилися в одну суцільну масу. Серце билося так швидко, що здавалося, ось-ось вирветься з грудей. Беллі відчувала, як потік енергії всередині неї набирає силу, але вона не могла його контролювати. Її руки тремтіли, і вона втрачала відчуття реальності.