Глава 3.2 – Перші тренування

Ранкове сонце лише починало підніматися над гірськими вершинами, коли в поселенні задзвенів дзвін, закликаючи всіх на перше тренування. Повітря було свіже, а земля ще зберігала нічний холод. Підлітки, одягнені в простий, але зручний одяг, один за одним виходили з будинків. Дехто розтирав сонні очі, інші вже були готові до нового дня.

На головній площі чекали наставники: Софія, Марія, Максиміліан та Острін. Софія, як головна, зробила крок уперед і оглянула зібраних підлітків.

— Вітаю вас у першому дні вашого нового життя, — її голос був спокійним, але твердим. — Тут не буде поблажок, не буде місця для сумнівів. Ми готуємо вас не лише вижити, а змінити цей світ.

Вона повела їх до великого двору, де вже були підготовлені місця для тренувань. Довгі дерев’яні платформи, манекени для бою, столи з травами й бинтами для навчання медицини, а також невеличкий храмовий куточок, де проводилися лекції про богів.

— Тренування поділяється на чотири частини, — промовила Марія. — Спочатку бойова підготовка, потім медичні науки, психологія та стратегія, а наприкінці — розуміння природи богів і того, як вони впливають на світ.

— Не варто недооцінювати жодну з цих дисциплін, — додав Максиміліан. — Бій без знань — безглуздий, а знання без сили — безпорадне.

За декілька хвилин юнаки зібралися на майданчику для тренувань.

– Сьогодні ми розпочинаємо справжнє навчання, – сказала Софія, оглядаючи кожного. – У вас може бути талант, може бути сила, але без тренувань усе це – ніщо. Війна не пробачає помилок.

Вона розподілила учнів на пари, підібравши їм відповідні завдання.

Айріс та Лія отримали списи. Айріс, колишня жриця, рухалася з грацією, притаманною людям, які багато років присвятили ритуалам і танцям. Лія, хоча й мала менше досвіду, швидко підлаштовувалася під темп тренування. Вони виконували серію швидких випадів і відбивали удари одна одної. Хлопці, які займалися поряд, крадькома поглядали на їхній спаринг, не бажаючи визнавати, що їх вражає те тільки майстерність дівчат.

Тарен та Ерік взялися за меч і щит. Тарен, як коваль, мав величезну фізичну силу, але йому бракувало спритності. Ерік, навпаки, не міг похвалитися такою ж потужністю ударів, проте швидко реагував і ухилявся від атак. Софія спостерігала за ними й час від часу давала поради.

– Тарене, ти намагаєшся просто бити сильніше, але тобі потрібно контролювати свою рівновагу, – зауважила вона. – Ерік, у тебе хороша реакція, але ти боїшся відповідати ударом.

Тим часом Еліас отримав завдання опанувати пращу. Він явно не мав природного таланту до цієї зброї – спочатку камені летіли в усі боки, крім потрібної. Проте, не зважаючи на незграбність, він наполегливо повторював спроби. Софія підійшла до нього й показала, як правильно тримати ремінь, щоб камінь летів у ціль.

– Це не лише сила, – пояснила вона. – Це точність і терпіння.

Тренування тривало кілька годин, і до кінця його всі відчували втому, але також – перші ознаки прогресу. Софія залишилася задоволеною: ці підлітки були не просто бунтівниками, а тими, хто дійсно готовий боротися.

Наступним блоком було навчання медицини з Максиміліаном. Він стояв перед підлітками, тримаючи в руках сувій та набір інструментів.

— Ваше завдання — навчитися рятувати життя, навіть коли навколо хаос, — його голос звучав строго, але не без теплоти. — Бо війна — це не лише мечі, а й рани, і той, хто може їх лікувати, сильніший за того, хто їх завдає.

Він роздав кожному бинти, голки, трави та невеликі дерев'яні манекени, що імітували людські кінцівки з надрізами.

— Спочатку навчимося правильно бинтувати рани. Немає сенсу рятувати життя, якщо ви не можете зупинити кров.

Ерік, хоч і не мав великого досвіду, швидко вловлював суть. Його рухи були акуратними, і бинти щільно прилягали до дерев'яної поверхні манекена. Максиміліан схвально кивнув.

Лія спершу працювала з неохотою, але, коли справа дійшла до цілющих трав, її цікавість перемогла. Вона уважно слухала пояснення про властивості рослин, а коли їй дали завдання скласти простий заспокійливий відвар, вона зробила це бездоганно.

Айріс, яка колись була жрицею, виявила природний талант до лікування. Її рухи були впевненими, а руки працювали швидко й безпомилково. Вона знала, які трави краще поєднувати, а її бинтування виглядало так, ніби вона робила це сотні разів.

Раптом усю увагу привернув Еліас. Він надто захопився роботою з травами, розтираючи різні листя та коріння у ступці, коли Максиміліан роздав усім завдання. За якийсь час Лія голосно розсміялася, а за нею й інші.

— Що? — здивовано глянув на них Еліас.

— Еліасе, твоє обличчя! — скрикнув Тарен, мало не впустивши бинти.

Хлопець підніс руки до лиця й побачив, що його пальці стали жовто-коричневими. Він витер лоба — і на його чолі залишилася така сама пляма.

Айріс кинулася йому допомагати, намагаючись стерти плями вологою тканиною, але вони не зникали.

— Це ще що таке?! — обурився Еліас.

Максиміліан лише посміхнувся.

— Це горіх чорного дерева. Його сік містить багато йоду, який допомагає боротися з інфекціями. Але водночас він ідеально фарбує шкіру в темний колір. Думаю, в тебе буде новий стиль ще на кілька днів.

Загін вибухнув сміхом.

— Отже, я тепер офіційно майстер маскування? — зітхнув Еліас, дивлячись на свої руки.

— Головне, щоб на полі бою вороги не прийняли тебе за духа лісу, — підколов його Тарен.

Софія, яка стояла неподалік, спостерігаючи за ними, лише похитала головою.

— Принаймні, тепер у тебе є особливий знак у нашій групі, — пожартувала Лія.

— Дуже дотепно, — пробурчав Еліас, але теж не втримався від усмішки.

Тренування тривало далі, і попри жарти, підлітки розуміли — знання, які вони здобували, могли врятувати життя не лише їм, а й їхнім товаришам.

Після обіду прийшла черга Марії. Вона не змушувала підлітків нічого вчити — лише питала їх.