Глава 2.6 – Час випробування

Острін сидів у невеликій кімнаті, освітленій лише слабким світлом свічки. Вона тремтіла від протягу, кидаючи довгі тіні на стіни, що здавалися живими. Він чекав, поки Марія нарешті заговорить. Жінка стояла біля столу, уважно розглядаючи старий сувій, ніби щось у ньому могло змінити її думки.

— Сьогодні важливий день, Остріне, — нарешті сказала вона, не відриваючи погляду від пергаменту.

— Я знаю, — відповів він.

Марія перевела на нього погляд. В її очах був дивний блиск — суміш хвилювання, тривоги та чогось глибшого, чого Острін поки не міг зрозуміти.

— Ти побачиш двох юнаків, яким уже змінив долю, — продовжила вона. — Але сьогодні вирішиться, чи вони справді ті, кого ми шукаємо.

Острін звів брови.

— Випробування?

Марія кивнула.

— Не запитуй яких. Але це буде момент істини. Якщо вони не впораються, ми втратимо їх назавжди.

Жрець на мить замовк. Він пам’ятав, як Лія і Ерік стояли перед ним на Великому Ринку Долі, як він ламав їхні бажання, щоб змусити їх боротися. Але зараз це вже не гра з чужими долями — тепер усе залежало від них самих.

— Якщо вони пройдуть? — запитав він.

Марія всміхнулася ледь помітно.

— Тоді в нас буде шанс. І в тебе теж.

Острін зітхнув. У нього не було сумнівів, що ці підлітки сильні. Але чи вистачить їм сили вистояти?

— Йди, — сказала Марія. — Час настав.

Він підвівся і рушив до виходу, а її голос, сповнений глибокого змісту, наздогнав його вже біля дверей:

— І пам’ятай, Остріне. Ти не просто спостерігач.

Острін стояв у тіні кам’яної колонади, спостерігаючи за тим, як вогонь здіймався довкола Лії, кидаючи червоні відблиски на її обличчя. Її очі не відводилися від полум’я, що повільно, але невблаганно підбиралося ближче. Він бачив, як напруга стискала її плечі, як її пальці здригнулися від жару, але вона не відступила.

— Вона сильна, — пролунав тихий голос Марії поруч із ним.

— Так, — відповів Острін, не відриваючи погляду від випробування.

Лія робила крок уперед, і полум'я розступалося, неначе визнавало її волю. Це було те, чого Острін прагнув усі ці роки — побачити, як хтось кидає виклик накинутій долі.

Коли вогонь згас, Лія стояла, ледь тримаючись на ногах, але її очі світилися тріумфом. Острін відчув, як його серце стискається — радість і надія змішалися в ньому в дивний коктейль.

А потім настала черга Еріка.

Юнак стояв перед пораненим хлопцем, а поряд нього височів Крейон, Бог Війни. Острін бачив, як на обличчі Еріка з'явилася тінь сумніву, як його рука тремтіла над кинджалом. Але він не зробив цього кроку. Він обрав життя замість смерті.

Крейон щез, а Острін стиснув кулаки, приховуючи посмішку.

— Вони вціліли, — прошепотіла Марія.

— Вони боролися, — відповів Острін.

І тепер він знав, що зробив правильний вибір.