Глава 1.7 – Вогонь випробувань

Шість днів тягнулися наче роки. На п’ятий день Ліа отримала новий знак – аркуш паперу, підсунений під двері майстерні. На ньому було лише: "Опівнічний ліс", але вона знала, що це значить...

У час вовку вони були на місці. Але вони були не самі. Марія вже чекала на них.

– Ви вчасно і я рада, що ви тут. Але не будемо втрачати час. Ось стежка, яка вас приведе до місця випробування. Йдіть, вас вже чекають.

Ліс оповивав їх темрявою, коли вони рушили вперед, керуючись лише світлом зірок. Через деякий час вони побачили стару кам’яну споруду – схожий на храм круглий зал із потрісканими колонами.

Коли вони зайшли всередину, двері за ними зі скрипом зачинилися.

– Вітаю, моє ім’я Сінта  – почувся голос.

З тіні вийшла жінка, вдягнена у звичайне плаття. Але вона була не одна – поруч стояло ще кілька людей.

– Марія казала про вас. Ви хочете змінити цей світ? – спитала вона.

– Так, – Лія відповіла першою.

– Тоді доведіть, що ви готові пожертвувати всім заради істини.

Жінка вказала на дві протилежні стіни залу. Біля першої горіло багаття, а біля другої лежав кинджал.

– Перед вами два випробування. Одне випробовує вашу мужність, інше – вашу довіру одне до одного. Але запам’ятай - Ти маєш пройти крізь нього самотужки!

Вона підійшла до вогню.

– Ліа, цей вогонь лише портал, що тебе чекає там ніхто не знає, але це твій вибір йти, чи ні.

Лія, невагаючись, шагнула у полум’я.

Вона опинилася в підземеллі, де повітря було важким від спеки та попелу. Лія стояла перед вузьким проходом, що вів у печеру, стіни якої вкривали чорні сліди від вогню.

Полум’я здіймалося високо, створюючи живу стіну, яка пульсувала й змінювала форму. Лія вдихнула глибоко й ступила вперед.

Жар охопив її тіло, пробираючись під шкіру, але справжнє випробування чекало всередині. Полум’я породжувало ілюзії. Вона побачила, як її руки вкриваються вогняними тріщинами, як тіло розчиняється у жарі.

«Це неправда. Це лише випробування», — сказала вона собі, змушуючи ноги рухатися далі.

Перед нею з’явилися видіння: богиня вогню, Ліанель, простягала їй руку, обіцяючи силу. Але Лія лише стиснула зуби й зробила останній крок.

Полум’я згасло. Вона стояла в залі, її тіло не мало жодного опіку. Перед нею чекала, вдягнена у вогняні шати, сама Ліанель.

– Ти пройшла випробування. Тепер прийми силу, — сказала незнайомка.

Лія похитала головою.

– Я не служитиму тобі, — її голос був твердий, як криця.

Софія, воїн у шатах Ліанель, лише всміхнулася і зникла в тінях, а Ліа знов з’явилася у залі із потрісканими колонами, де на неї чекали Ерік, Сінта та інші жінки.

– Зараз твоя черга, Ерік, і твоє випробування - сказала Сінта і указала на кинджал.