Пролог – Легенда про Атлантіс та закони богів

Колись давно, ще до того, як люди навчилися записувати свою історію, на краю світу існував Атлантіс – велична земля, створена самими богами. Вона була їхнім експериментом, полем для гри, де кожен мешканець виконував роль, визначену не ним, а вищими силами.

Люди народжувалися вільними, але їхня свобода була ілюзією. До вісімнадцятого року життя вони могли вчитися, грати, мріяти. Але в день дорослішання вони потрапляли на Великий Ринок Долі – місце, де боги, кидаючи жереб, обирали для них ремесло, яким ті мали володіти до кінця своїх днів. Ніхто не знав, який бог визначить його майбутнє. Один міг подарувати силу коваля, інший – хитрість торгівця, а хтось – тягар німого слуги. Людина не мала вибору, вона могла лише коритися.

Та ніч приносила інший світ. Втомлені від безкінечних обов’язків, мешканці Атлантіса, ховаючись у тіні, займалися тим, до чого прагнула їхня душа. Художники, що вдень працювали каменотесами, малювали картини на стінах печер. Воїни, змушені торгувати рибою, вправлялися у бойовому мистецтві під місячним світлом. У кожного була своя таємниця.

Але боги не любили непокори. Той, хто занадто далеко заходив у своїх нічних пошуках, зникав. Про них не говорили вголос, але всі знали: викликати гнів богів – означає зникнути назавжди.

Так тривало віками. Але одного разу народився той, хто не хотів підкорятися. Він запитав: "Чому я маю жити так, як вирішили боги, а не так, як велить мені серце?"

І тоді світ Атлантіса захитався.