Розділ 15. Джек, депресія і риба

Вона обійшла пів корабля, удачно оминаючи піратів, які й так були всі у роботі: хтось трос перевіряв, хтось ром переливав, а хтось той ром прямо в себе заливав! Атмосфера тут була магнітна, та водночас як для неї – божевільна і цілком та повністю антисенітарійна.

Вона навіть кілька разів ледь не гепнулася через вічні похитування! Корабель ніби п’яний, та й її хода здавалася п’яненькою. А вона ще й на тих клятих шпильках… Ну взагалі золоте комбо! Та ще й разом із хитанням вода плюскала на палубу і на піратів, а вони ніби й не помічали, що на них летить хвиля за хвилею! А вона вже була наполовину мокра і повністю розлючена, що поперлася сюди.

Треба було враховувати всі нюанси перед тим, як пертися кудись із піратом… Але що зроблено – те зроблено. Тепер їй треба його знайти, бо ну… Вона ще й трохи боялася капітана. Він їй дав одну-єдину роботу, і вона хвилювалася, що якщо щось не виконає – її покарають… А хіба жінок карають? Вона ж тут «до біди», як там кажуть і в що свято вірять усі, включно з її батьком. Тому, певно, окрім цього правила в них правил щодо жінок нема. Але якщо це правило є… То й її тут бути не повинно. Вона взагалі здивувалася, що капітан її так легко прийняв. І Джек… Ну хоч з лезом біля горла, та все ж.

Вона роззиралася на всі боки, шукаючи втікача. А він сидів собі на бочці, попиваючи ром і розмовляючи з Семом. Вона запам’ятала його обличчя – у неї не така дирява пам’ять, як у деяких. Хоча, можливо, в тих пам’ять дирява саме через те, що вони постійно заливаються ромом.

Джек відчув запах Ізабель у повітрі. Театрально повільно обернувся – і, звісно, запах його не підвів. Потім швидко нап’яв капелюха на голову – а раптом вона не впізнає? Сем здивовано перевів погляд спочатку на Джека, потім на Ізабель, яка вже підходила.

— Ти що, Джек, від жінки ховаєшся? — насмішкувато спитав він.

— Від роботи. Мене тут не існує! Скажи, що… що в мене депресія! — ляпнув Джек, що перше спало на думку.

— Депресія так депресія… — ледве стримався, щоб не розсміятися, Сем.

— Кого шукаєш? — кивнув він на Ізабель.

Джек підвів на нього погляд і покрутив пальцем біля скроні — мовляв, дурень. А це значить, що така в нього подяка!

— Здогадайся, — буркнула Ізабель.

— В нього цей… депресія! — вибухнув сміхом Сем.

Джек стис губи, щоб теж не розсміятися. Він же просто пожартував, а Сем каже це абсолютно серйозно!

— Аа, бідненький. У нього депресія щоразу, коли чує слово «робота», — пирхнула Ізабель, усміхаючись.

— Я протестую! — озвався Джек, виглянувши з-під капелюха.

— Так, у тебе ж депресія! Тобі заборонено протестувати, Джек, — ні грама не здивувалася Ізабель.

– Йой, та хто таке казав? – відмахнувся Джек.

– Психологи, Джек. А ти псих, тож не чув, – відповіла Ізабель.

Брови Сема злетіли догори, усмішка розтяглася від вуха до вуха. Та він не втримався і вибухнув реготом, стаючи червоним, як бурак. Джек з Ізабель лише всміхалися, намагаючись стримати свій регіт.

– Я не можу з вас… – прокоментував Сем, витираючи сльози сміху.

– Нічого, Семе, сміх продовжує життя, – сказав Джек, присівши біля нього й поплескавши по плечу.

– Ага, з вами стану безсмертним! – виголосив Сем, трохи похитуючись та піднявши пляшку рому.

– Так, ну все, бувайте, – сказав Сем, підводячись і беручи пляшку.

– А тобі… щасливої роботи, Джек! – наостанок кинув він.

– От чортяка… – буркнув Джек. – І як він здогадався?

– Було б дивно, якби він не здогадався, – відповіла Ізабель.

– Це було не питання взагалі, то… думки вслух, принцесо. І взагалі, здається, що ви з ним змовилися, – висунув свій здогад Джек.

– Ага, так і є, – хитро сказала вона.

– Ну ти і лис… Лисичка! О, третє прізвисько за три дні! – весело сказав Джек.

– Так вибери одне прізвисько, а не три! Одне я ще потерплю… А ще краще – по імені! – сказала вона без тіні усмішки.

– Як це жорстоко… Ну гаразд, два, – благально сказав Джек. Йому подобалося її так називати. І смішно, коли вона намагається приховати злість через прізвиська.

– Зараз не буде жодного… – попередила вона.

Джек подивився на неї благальним поглядом.

– Ну… ну гаразд, – не витримала вона. Хай зве, як хоче. Божевільний.

– Добре, тоді лисицю відкидаємо… Прийдеться тебе так називати… подумки, – зітхнув Джек із театральним розчаруванням.

Ізабель закотила очі, але з посмішкою. Вона вже й забула, що там хотіла сказати і навіщо він їй здався… Аж раптом їх животи забурчали так голосно що звук, здається, пронісся по всьому океану. 

Джек закрив очі та прикусив губу. Ізабель обернулася до нього, вперши руки в боки.

– І вправно ти мені зуби заговорив… – сказала вона трохи вражено. Ще нікому не вдавалося збити її з пантелику… А цьому п’яниці вдалося! Якщо б їй кілька днів тому сказали, що пірат заговорюватиме їй зуби, вона б назвала його божевільним. А тепер вона живе в каюті з божевільним!

Джек озирався на всі боки, нервово посміхаючись, дивлячись на чайок, ніби вони його візьмуть із собою й врятують від жіночих повчань, які вже намальовуються на горизонті.                                                                                    —Ну що, друже, — думав він про себе, — коли брав жінку на борт, треба було це врахувати... Але знаєте, блиск її шаблі не давав часу на роздуми.

Він крутив головою, а вона прокручувала в голові, які б йому фразочки кинути, щоб влучити як слід. І раптом він відчув у повітрі запах... Запах диму! Джек втягнув носом повітря, перевіряючи, чи в нього, бува, не глюки в нюсі. Але ні — не глюки. І їх на кухні теж немає… Тоді звідки, ля, це?

— Ти не чуєш запах... чогось горілого? — спитав Джек, подивившись на неї і вдало перевівши тему.

— Тебе не жарять заживо... тож, на жаль, ні, — саркастично мовила вона, склавши руки на грудях і трохи піднявши брову.