Розділ 8.План втечі

Після суду Ізабель пішла до своєї кімнати. Двері захлопнулись за нею з гучним гуркотом, а її серце билося так швидко, що вона майже не чула кроків. Вона скинула важку сукню, обшарпану від тяжких подій цього дня, і швидко діставала з-під ліжка свої речі: шаблю, той самий кинджал, яким вона  кинула в лорда (не влучивши, звісно ж, але дивитися на його перелякане обличчя це була велика насолода) Та зрештою, рука дістала карту. Вона не була новою; Ізабель давно знайома з кожним куточком цього маєтку, але перестрахуватися ніколи не завадить. Знову сконцентрувавшись на кожному коридорі, вона вивчала маршрут до в’язниці. Так, вона знала, де він перебуває. Але тепер перед нею стояло питання: як визволити його? Та не встигла вона поринути у свої роздуми, як двері знову відкрилися. Ізабель повернула голову і побачила свою тренерку, яка, як завжди, здогадалася, що відбувається. Вона оглянула кімнату з підозрою, зупиняючи погляд на предметах, які Ізабель збирала.
— Так і далеко ти зібралася, любонько? — сказала тренерка, не приховуючи своєї впертості. — У нас має бути тренування, але я бачу, що ти зайнята чимось іншим.
Ізабель на мить застигла. З одного боку, розповідати їй було нерозумно, але з іншого — вона могла допомогти. А допомога була зараз важливіша за все.
— Я... я не хочу заміж за того лорда! — вигукнула вона з розпачем. — Краще вже втекти, ніж святкувати з ним весілля через кілька днів!
Тренерка дивилась на неї таким поглядом, наче все це вже було заплановано.
— З ким ти тікати зібралася? — запитала вона з іронією. — З тим піратом?
Ізабель зняла погляд, бо влучність тренерки важко було заперечити. Це була правда.
— Ти ж розумієш, який це ризик? Ти його випустиш, а потім він тебе в ту ж мить може  вбити.
Ізабель стисла кулаки, відчуваючи, як біль спалахує в грудях.
— Та краще нехай вб'є! — сказала вона, і в її голосі з'явилася лють. — Весілля для мене буде страшніше, це як каторга, яка триватиме до смерті!
Тренерка тихо зітхнула, її погляд  пом'якшав.
— Я знала, що щось схоже станеться, — промовила вона. — Ти не гнитимеш у шлюбі без любові.
Ізабель підняла погляд, дивлячись на неї з надією.
— Ти допоможеш мені?
Тренерка кивнула.
— Так. Я буду біля входу до в’язниці. Якщо він схоче тебе вбити, я його вб’ю сама. Чесне слово. 
Ізабель відчула, як теплий потік вдячності охоплює її. Вона не була сама в цьому світі.
— Дякую, — ледь чутно прошепотіла вона.
І тренерка пішла, залишивши Ізабель наодинці з її планом. Але тепер усе стало чіткіше: якщо вона зможе визволити його, то це буде її шанс. Тільки тепер треба було продумати все до найменших деталей.