Розділ 7. Неочікуваний кавалер та неочікуваний суд

Ізабель спала як убита аж до десятої. Ніхто, на диво, її не будив зранку. І це реальне диво. Бо сьогодні ж вони йдуть на бал... Хоч і ввечері, та підготовка йшла повним ходом вже вранці. Чому — краще не питати. Бо, бачте, все має бути ідеально вилизано. І вона ввечері на балу має бути «міс ідеальність» у всьому: починаючи сукнею, закінчуючи бездоганними манерами, притаманними леді.

Вона вже хотіла підняти голову, як двері відчинилися навстіж, і в її кімнату буквально влетіли слуги, несучи десять суконь та десять пар рукавичок із туфлями на підборах, від яких вона вже підозрює, що в неї з’являться мозолі. І про все це вона дізналася, навіть не розплющуючи очей.

Бо вона чекала моменту... Одна зі служниць підійшла до вікна і, відсмикнувши штори, впустила сонце, що вдарило Ізабель прямо в обличчя. Ну, власне, цього вона й чекала. І тут вже ніяк не відмовишся від примірки суконь та й усього іншого.

— Доброго ранку! Прокидайтеся, леді! Ваш батько наказав принести кілька суконь з тутешніх бутиків, щоб ви дарма не гаяли часу! Правда, чудово? — прощебетала служниця, підійшовши до мого ліжка і дивлячись, як я потягувалася, зустрічаючи новий день.

— Так, так, пречудово, Лізі, — відповіла ще трохи сонна Ізабель, позіхаючи.

Вона окинула оком сукні, які були розвішані де лише можна. Одна була білого кольору, ніби вона заміж збиралася йти, а не на бал. Ну так, її ж хочуть заміж за лорда дати, а перед тим ще й на бал до нього відправити! Тому, якою б вона вишукано блискучою не була, її вона точно не одягне. Бо можуть ще й за натяк сприйняти. А батько, вочевидь, цього і хоче.

Поки вона собі роздумувала, слуги стояли, чекаючи від неї наказів.

— Цю білу — однозначно ні! Можете її прибрати, — дала вона свій коментар.

Слуги одразу ж заклопоталися її винести. Ізабель зітхнула з полегшенням. Та раптом окинула оком всі інші сукні... Вони такі, ніби з трупів були зняті! Лахміття якесь та й годі... Ну, для балу це лахміття, а так — вони досить пристойні, але не те.

— Так, ану стоп! Поки залиште її, — наказала Ізабель слузі, який вже хотів прибрати сукню геть з її очей. Після її слів він покірно поставив сукню знову на диван і зімкнув пальці за спиною.

Ізабель підійшла до тієї сукні, щоб детальніше її розглянути. І... це була найгарніша сукня з усіх, що були їй запропоновані. І це погано. Ой, дуже погано...

«Таке враження, ніби батько спеціально придбав лише цю єдину гарну, щоб я не мала й вибору! Іще й у моєму найнеулюбленішому кольорі...» — занурилась у думки Ізабель, навіть не помічаючи, як слуги на неї дивляться з очікуванням. Бо в них є ще багато роботи, окрім того, щоб стирчати тут, дивлячись, як пані сукні вибирає. Ізабель це второпала і все-таки вирішила: вибере ту білосніжно-білу сукню, наче з весілля.

— Сподіваюсь, на балу нічого такого казати не будуть, — подумала вона, уявивши, як хтось із гостей вітає її з заручинами, про які вона сама ще ні сном ні духом.

— І на чому зупинився ваш вибір, леді? — спитала служниця, яка вже трохи втомилася тримати речі.

— На он цій білій сукні, — відповіла поспіхом Ізабель, провівши рукою по тканині.

Служниця кивнула, всміхнувшись, як і личить всміхатися своїй леді, і вийшла першою, а за нею й інші (слава Богу).

Хоча в запасі в неї був ще цілий день, але сукню їй захотілося приміряти вже зараз. Та й так робити нічого. Коли вони з батьком їдуть на бал, тренування з Кассандрою відміняється. І вона йде читати до особистої бібліотеки батька. І ні, не як кожна жінка — задрипані романи... А про легенди, торгові шляхи в морі, одним словом — все про кораблі, море та... піратів. Так, саме так, піратів. Через це вона й жартує іноді на цю тему.

Та вона трохи відхилилася від теми про сукню... Ізабель взяла її до рук і, стоячи перед дзеркалом, почала прискіпливо її розглядати.

Це була справжня гора білого мережива. Жорсткий корсет з гострим низом, мабуть, покликаний зробити талію осиною, і відкриті плечі, оздоблені ще більшою кількістю рюшів. Спідниця була величезною, з купою шарів тканини, що драпірувалися і накладалися один на одного. Вона виглядала в ній як дуже дорогий, багатоярусний весільний торт.

— Мушу визнати, не така вона вже й жахлива. Ну добре... вона ідеальна. Навіть попри мій найнеулюбленіший колір, вона ідеальна, — прокоментувала Ізабель, промовляючи сама до себе. — А тепер цю красу потрібно одягнути... Ну і білосніжні рукавички теж, звісно.

Коли вона переодяглася (ледь не вперше, та, певно, востаннє без слуг), вона подивилась у дзеркало і елегантно покрутилася, ніби вже почала бальний танець.

— Бездоганна я не для бездоганного вечора, — подумала вона, підходячи до туалетного столика. — Треба трохи підфарбуватися. Може, заміну тому лорду на балу все-таки знайду.

Вона подивилася в дзеркало з вирізаними візерунками. Макіяж був справою кількох хвилин: трохи туші, щоб підкреслити погляд, та ледь помітний блиск на губах. Вона була надто лінива для складних маніпуляцій із пудрою, та й навіщо псувати природну блідість, яка так пасувала до цієї «весільної» сукні?

— Хоч я й не майстер і не часто це роблю, але вийшло чудово, — сказала задоволено Ізабель, кладучи на місце косметику.

— А тепер, як і завжди, піду до книжкового раю. Їжу мені туди й принесуть, — задоволено подумала Ізабель, вийшовши зі своєї кімнати та прямуючи до бібліотеки, яка, на щастя, була завжди відчинена.

І просиділа там у своєму улюбленому шкіряному кріслі, занурившись в книгу аж до вечора. Їжу їй приносили, але вона її майже не чіпала. Якщо не враховувати, що під суворим поглядом дворецького з’їла два пиріжки та сьорбнула чаю. Вона ж і так на бал їде. Там і наїсться досхочу. Влітку вона тут проводить найбільше часу, бо тут найхолодніше, а взимку — через камін найтепліше.

***

Коли вони приїхали, замість кучера руку подав їй батько, допомагаючи спуститися. Ізабель витончено підібрала спідницю, тримаючи її в руці, щоб не спіткнутися на сходинках.