Розділ 1.Доля Робертсона Шторму

Робертсон Шторм стояв на палубі свого корабля, тримаючи на руках маленьку дівчинку. Вона спала, обійнявши його за сорочку, нічого не знаючи про бурю — ні за бортом, ні в серці її батька.
Очі пірата були сповнені невимовного болю. Щойно він втратив найріднішу — жінку, яку кохав понад усе. А тепер — має втратити й дитину. Не через смерть. Через вибір. Важкий, як камінь на шию.
Ізабель була його донькою. Його надією. Але й небезпекою. За його голову вже п’ятнадцять років призначена винагорода. Якщо вороги дізнаються про неї — вона не проживе й дня. В цьому світі немає жалю для дітей піратів.
Шторм знав: він має її відпустити.
Коли ніч повністю поглинула гавань, він підповз до чужого корабля — судна урядовців. Тих, кого все життя ненавидів. Та лише вони могли дати Ізабель шанс.
На його плечі — стара накидка. У руках — донька. В серці — кров, що пульсувала гучніше за хвилі.
Він поклав дитину на дошки палуби, схилився востаннє і прошепотів:
— Пробач мені, мала…
Поруч — записка, написана тремтячою рукою:
«Її мама померла. Врятуйте її прошу всім серцем.Її ім'я Ізабель».
Усередині все кричало: забери її назад! Вона твоя! Ти не маєш права!
Він уже простягнув руки — та почув кроки. Вартовий.
Ще мить — і Робертсон зник за бортом, розчинившись у ночі. Вартовий побачив тільки край темного плаща, що майнув у повітрі. Потім — лише мовчазну дівчинку й клаптик паперу.
Корабель урядовців ще довго борознив темряву, шукаючи зухвалого порушника.
Та вітрила "Шторму смерті" вже зникли за лінією обрію.