Остання битва

Розділ 14.

Замок тріщав.
Кам’яні стіни розколювалися, чорні вежі падали в бездонну темряву, а повітря наповнювалося криками давно забутих душ.
Гаррі міцно тримав Драко за руку.
— Ми повинні знайти вихід!
— Чудова ідея, Поттер! — Драко скривився, коли уламок каменю впав поруч. — І як ти пропонуєш це зробити?
— Я ще думаю!
— Ти завжди так кажеш, коли не маєш жодного плану!
Гаррі кинув на нього короткий погляд.
— Ти можеш хоча б зараз не сваритися зі мною?
Драко хотів відповісти, але раптом замовк.
Його погляд опустився на їхні руки.
Срібні символи на зап’ястях з’єдналися тонкою світловою ниткою.
— Гаррі…
— Що?
— Подивися.
Гаррі побачив, як магія між ними почала змінюватися. Вона більше не була схожою на прокляття. Срібне світло пульсувало рівномірно, ніби два серця билися в одному ритмі.
Праматір помітила це.
Її обличчя спотворилося від люті.
— Ні! Ви не можете змінити моє прокляття!
Вона спрямувала на них чорний потік магії.
Гаррі підняв паличку.
— Протего!
Щит спалахнув, але удар був настільки сильним, що обох відкинуло до стіни.
Драко впав на коліна.
— Гаррі!
Гаррі підвівся, тримаючись за плече.
— Я в порядку.
— Ти брешеш.
— Це не найкращий момент для суперечки, Мелфою.
Драко подивився на нього.
У його очах було щось, чого Гаррі раніше не бачив.
Страх.
Не за себе.
За нього.
— Я не хочу втратити тебе, — тихо сказав Драко.
Гаррі завмер.
— Ти не втратиш мене.
— Ти не можеш цього обіцяти.
Гаррі підійшов ближче й обережно взяв його за обличчя.
— Тоді я скажу інакше. Я не збираюся залишати тебе. Ні тут, ні в нашому світі.
Драко заплющив очі на мить.
— Ти нестерпний.
— Знаю.
— І надто впертий.
— Це теж.
Драко ледь усміхнувся.
— Саме тому я тебе й кохаю.
Гаррі поцілував його.
І в ту мить срібне світло вибухнуло навколо них.
Праматір відступила.
Вона дивилася на Гаррі й Драко так, ніби перед нею стояло щось, чого вона боялася протягом тисячоліть.
— Ви не розумієте, — прошепотіла вона. — Ця магія… вона не повинна існувати.
Гаррі відчув, як тепло розливається його тілом.
Драко стояв поруч, і їхня магія перепліталася.
— Ти створила прокляття, щоб контролювати нас, — сказав Гаррі.
— Я створила його, щоб повернути собі силу!
— Але ти не врахувала одного, — додав Драко.
Праматір повернулася до нього.
— Чого?
Драко підняв руку.
— Ми не боїмося втратити себе заради іншого.
Срібне світло стало яскравішим.
— Ми обираємо одне одного, — сказав Гаррі.
— І цей вибір не належить тобі, — завершив Драко.
Праматір закричала.
Чорна магія зірвалася з її рук, заповнюючи залу. Вона вдарила по стінах, по підлозі, по самій темряві.
Гаррі й Драко підняли палички одночасно.
— Експеліармус!
— Конфрінго!
Їхні закляття злилися, але Праматір легко відбила їх.
— Жалюгідні!
Вона знову атакувала.
Цього разу Гаррі відчув, як магія проникає в його душу. Перед очима промайнули спогади: смерть батьків, самотність, війна, страх.
А потім він побачив Драко.
Драко в темному коридорі Гоґвортсу.
Драко, який дивився на нього з ненавистю.
Драко, який стояв поруч у підземеллі.
Драко, який шепотів йому, що кохає.
Гаррі зрозумів.
Праматір намагалася змусити його повірити, що любов — це слабкість.
Але саме любов давала йому сили вистояти.
— Ти не можеш забрати те, що ми самі обрали, — сказав Гаррі.
Драко стиснув його руку.
— Разом, Гаррі.
Вони спрямували палички вперед.
Срібне світло вдарило в Праматір.
Вона закричала.
Її тіло почало розпадатися на чорні уламки, які перетворювалися на попіл.
— НІ! Я НЕ МОЖУ ЗНИКНУТИ!
Гаррі відчув, як магія стискає його душу.
Драко раптом похитнувся.
— Драко!
Мелфой упав на коліна.
Срібний символ на його зап’ясті тріснув.
Гаррі кинувся до нього.
— Ні! Ні, не смій!
Драко важко дихав.
— Гаррі…
— Дивись на мене!
Гаррі схопив його за руки.
— Ти обіцяв! Ти сказав, що не залишиш мене!
Драко ледь усміхнувся.
— Я… не збираюся…
Його очі почали згасати.
Гаррі відчув, як холод проникає в його груди.
— Драко!
Він притиснув його до себе.
— Я кохаю тебе! Чуєш? Я кохаю тебе!
Праматір, уже майже знищена, раптом засміялася.
— Ось і все, Поттер. Прокляття завжди вимагало жертви.
Гаррі підняв голову.
Його очі спалахнули.
— Ні.
Він подивився на Драко.
— Не цього разу.

Гаррі притиснув долоню до символу на зап’ясті Драко.
Срібне світло проникло в тріщину.
— Ти не повинен померти за мене.
Драко ледве розплющив очі.
— А ти… не повинен померти за мене…
Гаррі усміхнувся крізь сльози.
— Тоді давай житимемо одне для одного.
Він поцілував Драко в чоло.
І віддав свою магію.
Не душу.
Не життя.
А силу, яку вони разом створили.
Срібне світло заповнило залу.
Праматір закричала востаннє.
І темрява розсипалася.
Гаррі прокинувся на холодній землі.
Над ним було небо.
Справжнє небо.
Він повільно підняв голову.
Поруч лежав Драко.
— Драко?
Гаррі торкнувся його обличчя.
— Драко, прокинься.
Мелфой не рухався.
Гаррі відчув, як серце починає шалено битися.
— Ні…
Він схилився над ним.
— Будь ласка…
І раптом Драко кашлянув.
Гаррі завмер.
Драко повільно розплющив очі.
— Поттер…
Гаррі видав короткий, майже істеричний сміх.
— Ти живий.
Драко слабко усміхнувся.
— На жаль, тобі доведеться терпіти мене ще довго.
Гаррі обійняв його так міцно, що Драко скривився.
— Обережніше, придурку. Я ще не зовсім одужав.
— Замовкни.
— Це не дуже романтично.
Гаррі відсторонився й подивився йому в очі.
— Я думав, що втратив тебе.
Драко торкнувся його щоки.
— Але не втратив.
— Я більше ніколи не хочу переживати це.
— Тоді не відпускай мене.
Гаррі притулився чолом до його чола.
— Ніколи.
На їхніх зап’ястях срібні символи повільно зникли.
Але Гаррі більше не відчував страху.
Бо тепер він знав.
Їхній зв’язок не був прокляттям.
Він був вибором.
І вони зробили його.