Між життям і смертю

Розділ 12.

Гаррі падав.
Навколо не було ні стін, ні землі, ні неба. Лише безмежна темрява, що поглинала кожен звук.
Він не знав, скільки минуло часу, поки його ноги нарешті торкнулися холодної кам’яної поверхні.
Перед ним здіймався чорний замок.
Його вежі губилися в тумані, а на стінах мерехтіли символи, які Гаррі бачив лише в найдавніших магічних книгах.
Він одразу зрозумів.
Це не було місце в реальному світі.
Це була в’язниця душ.
— Драко!
Його голос розчинився в темряві.
У відповідь пролунав сміх.
— Ти прийшов, Гаррі Поттер.
Праматір з’явилася на сходах.
Її чорна сукня торкалася каменю, а очі світилися холодним сріблом.
— Я знала, що ти не зможеш жити без нього.
Гаррі підняв паличку.
— Де він?
— Поруч. Але ти не зможеш до нього дістатися.
— Я знищу тебе.
Праматір усміхнулася.
— Ти вже намагався. І знаєш, що сталося? Ти лише зробив мене сильнішою.
Вона простягнула руку.
Стіни замку здригнулися.
І Гаррі почув крик.
— ГАРРІ!
Він упізнав цей голос миттєво.
Драко.
Гаррі кинувся вперед, але чорні ланцюги вирвалися з підлоги й обвили його руки.
— Ні!
Він намагався звільнитися, та магія стискала його дедалі сильніше.
Праматір підійшла ближче.
— Тепер ти розумієш? Ваша любов привела тебе сюди. Вона зробила тебе слабким.
Гаррі підняв голову.
— Ні.
Його очі спалахнули зеленим світлом.
— Вона зробила мене сильнішим.
Ланцюги затремтіли.
Праматір уперше перестала усміхатися.
А далеко в темній камері Драко Мелфой відкрив очі.
На його зап’ясті з’явився срібний символ.
Він почув голос Гаррі.
І вперше за довгий час усміхнувся.
— Ти все-таки прийшов, Поттер…