Голос під замком

Розділ 9.

Гоґвортс здригнувся вдруге.
Зі стелі кабінету директорки посипався пил. Вікна затремтіли, а полум’я в каміні стало чорним.
Гаррі міцно тримав руку Драко.
— Що це було? — запитав Рон, витягуючи паличку.
— Вона пробуджується, — тихо відповів Люціус.
Драко повернувся до батька.
— Ти знаєш, як її зупинити?
Люціус не відповів одразу.
— Є один спосіб.
— Який?
— Ви повинні знайти серце прокляття. Воно заховане в найстарішій частині замку. Якщо знищити його, Праматір втратить свою силу.
Герміона насупилася.
— А якщо не знищити?
Люціус подивився на Гаррі й Драко.
— Тоді вона поглине ваші душі.
Гаррі відчув, як Драко стиснув його руку.
— Ми знайдемо його, — сказав Гаррі.
Макґонеґел піднялася.
— Ви не підете туди самі.
— Директорко, — відповів Гаррі, — вона пов’язана з нами. Якщо хтось і може її зупинити, то це ми.
Драко кивнув.
— Поттер має рацію.
Рон скривився.
— Я ніколи не думав, що почую ці слова від Мелфоя.
— Насолоджуйся моментом, Візлі. Він не повториться.
Гаррі ледь усміхнувся.
Навіть зараз Драко залишався Драко.
Тієї ночі Гаррі та Драко вирушили до підземелля.
Герміона залишила їм стародавню карту, а Рон наполягав, щоб піти разом, проте Макґонеґел наказала йому залишитися.
Коридори були холодними.
Драко йшов мовчки.
Гаррі помітив, що він постійно поглядає на їхні переплетені руки.
— Що? — запитав Гаррі.
— Нічого.
— Ти вже п’ять хвилин дивишся на мене.
— Я перевіряю, чи ти не збираєшся зробити якусь дурницю.
— Ти міг би просто сказати, що хочеш тримати мене за руку.
Драко зупинився.
— Не ставай самовпевненим.
Гаррі посміхнувся.
— Запізно.
Драко тихо засміявся.
І Гаррі раптом зрозумів, що цей звук став одним із його улюблених.
Вони знайшли двері за старим кам’яним проходом.
На них був напис давньою мовою.
Гаррі провів пальцями по символах.
— Ти можеш прочитати? — запитав Драко.
— Не зовсім.
Драко нахилився ближче.
— Тут написано: «Тільки ті, хто обрав одне одного, можуть увійти».
Гаррі повернув голову.
Їхні обличчя опинилися зовсім близько.
— Схоже, це про нас.
Драко відвів погляд.
— Не починай.
— Що?
— Дивитися на мене так.
Гаррі усміхнувся.
— Як?
Драко тихо видихнув.
— Наче я для тебе щось означаю.
Гаррі перестав усміхатися.
— Ти означаєш для мене все.
Драко завмер.
Потім повільно притулився чолом до його чола.
— Ти навіть не уявляєш, що робиш зі мною, Поттер.
— Можливо, уявляю.
Гаррі поцілував його.
Цього разу Драко не вагався.
Він обійняв Гаррі за талію й відповів на поцілунок.
А двері позаду них повільно відчинилися.