Повернення Мелфоя

Розділ 7.

Драко не промовив жодного слова.
Він стояв посеред вежі, дивлячись на Герміону, ніби не міг повірити в те, що почув.
— Мій батько? — нарешті перепитав він.
— Так, — тихо відповіла Герміона. — Директорка Макґонегел викликала його до замку. Він стверджує, що знає, як зняти прокляття.
Драко гірко посміхнувся.
— Звісно. Люціус Мелфой завжди знає, як маніпулювати людьми.
Гаррі помітив, як пальці Драко почали тремтіти.
Він непомітно взяв його за руку.
Драко здригнувся, але не відсторонився.
— Ми підемо разом, — сказав Гаррі.
— Ні.
— Драко…
— Я не хочу, щоб ти був там.
Гаррі насупився.
— Чому?
Драко подивився на нього.
— Тому що він знає, як зробити тобі боляче.
Гаррі стиснув його руку.
— Тоді йому доведеться спочатку пройти через мене.
Драко опустив погляд.
На його губах з’явилася слабка усмішка.
— Ти справді нестерпний.
— Ти вже казав.
— І, мабуть, казатиму ще багато років.
Гаррі усміхнувся.
— Я на це розраховую.
Кабінет директорки був наповнений напруженою тишею.
Люціус Мелфой стояв біля каміна. Його сріблясте волосся було бездоганно укладене, а чорна мантія виглядала так, ніби він щойно прибув на офіційний прийом.
Коли Драко увійшов, Люціус повільно повернув голову.
— Сину.
Драко зупинився.
— Не називай мене так.
Гаррі відчув, як через зв’язок прокотилася хвиля гніву.
Люціус перевів погляд на Гаррі.
— Поттер.
— Мелфой.
— Я бачу, ви стали надзвичайно близькими.
Гаррі не відповів.
Люціус посміхнувся.
— Цікаво, чи знаєш ти, що твоя прихильність до мого сина може коштувати тобі життя?
Драко миттєво підняв паличку.
— Ще одне слово…
— Драко, — втрутилася Макґонеґел. — Ми тут не для сварок.
Люціус поклав на стіл стародавню книгу.
Гаррі впізнав символ на обкладинці.
Той самий, що з’явився на їхніх зап’ястях.
— Це родинний гримуар Мелфоїв, — пояснив Люціус. — Прокляття, яке вас зв’язало, існує вже багато століть. Воно створювалося для того, щоб поєднувати дві магічні душі.
— Навіщо? — запитала Герміона.
Люціус повільно перегорнув сторінку.
— Щоб одна душа могла поглинути силу іншої.
Гаррі відчув, як Драко напружився.
— Ти знав про це? — запитав він батька.
— Я знав, що прокляття існує.
— Ти знав, що воно може вбити нас?!
Люціус не відповів.
Драко зробив крок уперед.
— Ти знав.
— Я намагався захистити наш рід.
— Від чого?!
Люціус подивився на нього.
— Від тебе самого.
Тиша.
Драко зблід.
Гаррі відчув, як його рука починає холоднішати.
— Поясніть, — вимагав він.
Люціус відкрив книгу.
— Драко народився з рідкісною магічною особливістю. Його душа здатна поглинати темну магію. Саме тому прокляття обрало його.
— А Гаррі? — запитала Герміона.
Люціус перевів погляд на Поттера.
— Гаррі Поттер має протилежну природу. Його душа здатна знищувати темну магію.
Гаррі повільно видихнув.
— Тобто ми…
— Дві половини одного закляття, — закінчив Люціус.
Драко похитав головою.
— Ні. Це неможливо.
— Саме тому я намагався віддалити тебе від Поттера.
Гаррі відчув, як його серце стискається.
— Ви хотіли, щоб ми не закохалися?
Люціус холодно подивився на нього.
— Я хотів, щоб мій син вижив.
Драко раптом засміявся.
Це був гіркий, майже болісний сміх.
— Ти все життя вирішував за мене.
Він подивився на батька.
— Але цього разу ти не зможеш.
Драко взяв Гаррі за руку.
— Я кохаю його.
Люціус завмер.
Гаррі відчув, як срібне світло прокотилося їхнім зв’язком.
Драко продовжив:
— І я не дозволю тобі забрати його в мене.