Не відштовхуй мене

Розділ 6.

Наступного дня Драко зник.
Гаррі знайшов його лише ввечері, у старій вежі Гоґвортсу.
Мелфой стояв біля вікна, дивлячись на озеро.
— Ти мене уникаєш, — сказав Гаррі.
— Я зайнятий.
— Драко.
— Поттер, я не хочу сваритися.
Гаррі підійшов ближче.
— Тоді перестань тікати від мене.
Драко заплющив очі.
— Ти не розумієш.
— То поясни!
Мелфой повернувся.
— Я ледь не вбив тебе вчора!
— Але не вбив.
— А якщо наступного разу не зможу зупинитися?!
Гаррі мовчав.
Драко зробив крок назад.
— Я не хочу, щоб ти постраждав через мене.
— Ти вже завдав мені болю.
Драко зблід.
— Гаррі…
— Коли ти відштовхуєш мене. Коли мовчиш. Коли дивишся на мене так, ніби я для тебе нічого не означаю.
— Ти означаєш надто багато!
Слова вирвалися з Драко раніше, ніж він устиг їх зупинити.
Тиша.
Гаррі повільно підійшов до нього.
— Тоді перестань поводитися так, ніби я тобі байдужий.
Драко опустив голову.
— Я не знаю, як це робити.
— Що саме?
— Кохати.
Гаррі відчув, як серце стискається.
Він узяв Драко за руку.
— Я теж не знаю.
Мелфой підняв погляд.
— Ти…
— Так, Драко. Я кохаю тебе.
Драко завмер.
— Не через прокляття, — продовжив Гаррі. — Не через магічний зв’язок. Я кохаю тебе, навіть коли ти нестерпний. Навіть коли ти мене дратуєш. Навіть коли ти намагаєшся втекти.
Очі Драко наповнилися сльозами.
— Ти не повинен…
— Я сам вирішую, що повинен.
Гаррі обережно торкнувся його щоки.
— І я хочу бути з тобою.
Драко притулився чолом до його плеча.
Вперше він дозволив собі не бути сильним.
Не бути холодним.
Не бути Мелфоєм.
Просто Драко.
— Я теж тебе кохаю, — прошепотів він.
Гаррі обійняв його.
І на кілька секунд світ перестав існувати.
Але магічний зв’язок раптом спалахнув.
На їхніх зап’ястях чорні символи змінилися.
Тепер вони були срібними.
Драко відсторонився.
— Гаррі…
— Що?
Він подивився на свої руки.
— Прокляття змінилося.
Гаррі нахилився ближче.
І побачив, що на символах з’явилися нові слова.
«Дві душі обрали одна одну. Тепер смерть одного стане випробуванням для іншого».
Драко зблід.
— Ні…
Гаррі стиснув його руку.
— Ми впораємося.
Але в ту ж мить за дверима вежі пролунав голос.
— Поттере! Мелфою! Ви повинні негайно йти до директорки!
Це була Герміона.
Вона виглядала наляканою.
— Що сталося? — запитав Гаррі.
Герміона подивилася на них.
— У Гоґвортсі з’явилася та жінка.
Драко відпустив руку Гаррі.
— Вона знайшла нас.
Герміона похитала головою.
— Ні.
Вона ковтнула.
— Вона знайшла не вас.
Пауза.
— Вона знайшла того, хто може зняти прокляття.
Гаррі відчув холод.
— Хто це?
Герміона тихо відповіла:
— Люціус Мелфой.
Драко застиг.
Його обличчя стало абсолютно білим.
— Мій батько?
Герміона кивнула.
— Він повернувся до Гоґвортсу.
І Гаррі зрозумів, що їхня історія лише починається.