Та, що ховається в темряві

Розділ 3.

Коридор залишався темним.
Гаррі тримав чарівну паличку напоготові, намагаючись розгледіти хоч щось. Поруч Драко стояв нерухомо. Його пальці стискали паличку так сильно, що побіліли кісточки.
— Люмос, — прошепотів Гаррі.
Світло спалахнуло.
І вони побачили її.
Наприкінці коридору стояла жінка в довгій чорній мантії. Її обличчя приховував каптур, а довгі пальці були прикрашені срібними перснями.
— Нарешті, — промовила незнайомка. — Двоє обраних. Дві душі. Один зв’язок.
Гаррі підняв паличку.
— Хто ви?
Жінка засміялася.
— Ти завжди ставиш неправильні запитання, Гаррі Поттере.
Драко різко ступив уперед.
— Покажи обличчя.
Незнайомка повернула голову до нього.
— Маленький Мелфой. Ти виріс, але досі боїшся власної тіні.
— Я не боюся тебе.
— Ні? Тоді чому твоє серце б’ється так швидко?
Драко стиснув зуби.
Гаррі відчув його страх через прокляття.
І це було дивно.
Він ніколи не думав, що зможе відчувати щось подібне до Драко Мелфоя.
— Що ти зробила з нами? — запитав Гаррі.
Жінка підняла руку.
Чорний символ на зап’ястях обох хлопців спалахнув.
Гаррі скрикнув від болю.
Драко миттєво схопив його за руку.
— Поттер!
Біль посилився.
Але коли їхні пальці переплелися, світло стало сріблястим і прокляття на мить стихло.
Незнайомка замовкла.
— Цікаво…
Драко відпустив Гаррі, ніби обпікся.
— Що?
— Ви вже починаєте змінювати природу зв’язку.
Жінка зробила крок назад.
— Але не забувайте. Коли один із вас полюбить іншого, прокляття вимагатиме жертви.
Гаррі відчув, як у нього холоне кров.
— Що ти маєш на увазі?
— Кохання стане вашим порятунком. І вашим вироком.
Темрява поглинула незнайомку.
Коридор знову наповнився світлом.
Гаррі повільно повернувся до Драко.
— Ти знав про це?
Мелфой мовчав.
— Драко.
— Не називай мене так.
— Ти знав?!
Драко заплющив очі.
— Так.
Гаррі відступив.
— Ти приховував це від мене?
— Я намагався знайти спосіб зняти прокляття до того, як воно активується.
— І не подумав сказати мені?!
— Я не хотів, щоб ти втручався!
— Ми пов’язані, Мелфой! Ти не можеш вирішувати все сам!
Драко різко подивився на нього.
— А ти не можеш зрозуміти, що я намагаюся тебе врятувати?!
Тиша.
Гаррі відчув, як слова Драко проникають крізь нього.
— Від чого?
Мелфой відвів погляд.
— Від мене.
Тієї ночі Гаррі знову не зміг заснути.
Він лежав у ліжку, дивлячись на стелю, коли відчув дивне тепло в грудях.
Зв’язок.
Гаррі заплющив очі.
І опинився в чужому сні.
Драко стояв у великій кімнаті маєтку Мелфоїв.
Перед ним був його батько.
Люціус Мелфой тримав у руках старовинну книгу.
— Ти повинен зрозуміти, Драко, — холодно сказав він. — Наш рід не може дозволити собі слабкість.
— Я не хочу цього.
— Ти не маєш вибору.
Драко відступив.
— Я не стану таким, як ти.
Люціус підняв паличку.
— Ти вже ним став.
Гаррі відчув страх Драко.
Він відчув його гнів.
І біль.
А потім побачив, як маленький Драко опускається на коліна, плачучи.
— Будь ласка…
Гаррі різко розплющив очі.
Він сидів у своєму ліжку, важко дихаючи.
На його щоках були сльози.
— Драко…
Він не міг пояснити, чому це так боліло.
Чому чужий спогад здавався настільки особистим.
Чому йому хотілося знайти Мелфоя й обійняти його.
Гаррі відкинув цю думку.
Це прокляття.
Просто прокляття.
Але його серце не погоджувалося.
Наступного ранку Гаррі знайшов Драко в бібліотеці.
Мелфой сидів за столом, оточений стародавніми книгами. Під його очима були темні кола.
— Ти знову не спав? — запитав Гаррі.
Драко навіть не підняв голови.
— Тебе це не стосується.
Гаррі сів навпроти.
— Я бачив твій сон.
Пальці Драко завмерли на сторінці.
— Що?
— Твого батька. Маєток. Ти був…
— Замовкни.
— Драко, я…
— Я сказав, замовкни!
Кілька учнів повернули голови.
Драко підвівся.
Гаррі теж.
— Я не хотів тебе образити.
Мелфой дивився на нього з таким виразом, ніби Гаррі щойно зруйнував останню стіну, за якою той ховався.
— Ти не розумієш, Поттер.
— Тоді поясни.
Драко гірко посміхнувся.
— Ти хочеш знати правду? Добре.
Він підійшов ближче.
— Я боюся тебе.
Гаррі завмер.
— Що?
— Я боюся того, що відчуваю, коли ти поруч. Боюся того, що ти бачиш у моїй голові. Боюся того, що одного дня ти зрозумієш, наскільки я жалюгідний.
Гаррі мовчав.
Драко опустив погляд.

— І найбільше я боюся, що коли це прокляття зникне… я більше ніколи не зможу бути поруч із тобою.
Гаррі відчув, як його серце стислося.
Він повільно простягнув руку.
Драко подивився на неї.
— Не треба.
— Чому?
— Тому що я не зможу зупинитися.
Гаррі не відступив.
— Тоді не зупиняйся.
Драко затамував подих.
Їхні пальці торкнулися.
Чорні символи на зап’ястях спалахнули сріблом.
Але цього разу прокляття не завдало болю.
Натомість Гаррі відчув тепло.
Ніжність.
І щось, чого він ніколи не відчував раніше.
Драко повільно підняв руку й торкнувся щоки Гаррі.
— Поттер…
— Гаррі, — тихо поправив він.
Драко заплющив очі.
— Гаррі.
І вперше за багато років його голос звучав не холодно.
А майже ніжно.