(не) Нове життя

Життя в університеті кипіло. Конференція присвячена звіту з практики була насиченою, цікавою, сповненою студентським запалом, натхненням та щирими розповідями. Лекції змінювали одна одну.  За підготовкою до сесії та захисту дипломної роботи Яна змогла втихомирити свої емоції. Вони не були негативними, але й позитивного в них було небагато. Їх усвідомлення й прийняття змінила смиренність. Вона змогла відпустити його. Вона навчилась жити без нього. 

 Минув не один місяць з того дня, коли вона дозволила собі ганебно втекти з підвалу видавництва, прихопивши з собою колишню подругу. Вона так і не змогла повернутись назад й завершити практику, лиш попросила дівчат забрати її документи посилаючись на погане самопочуття чи надмірну навантаженість на роботі. Будь-які розмови про Славінського і те, що вона чинить як остання сволота намагалась переривати на півслові. Дівчата робили спроби достукатись хоча б до її свідомості, бо совість було шукати марно - вона просто вивітрилась. 

Славінський передав дівчатами її щоденник з найвищими оцінками та рекомендаціями, про які навіть не мріяли інші студенти. А також там було запрошення на працевлаштування, яке викликало в одногрупників  до неї змішані почуття.

Сьогодні Яна вчергове не зрадила своїм традиціям та після занять  вирушила на прогулянку набережною міста. Замовивши у кав’ярні неподалік каву з молоком, вона повернула до мосту, аби перейти на інший бік річки. Пройшовши половину шляху, вона зупинилась посеред мосту замилувавшись ніжним сяйвом сонця, що заходило, одягаючи місто у вечірні сутінки. Це було красиво. Справжня магія, чиста й прозора. Не понівечена ілюзіями. 

- Привіт, Яно. - Голос того, хто непомітно підкрався й став поруч з нею пробудив в серці тремтіння. 

- Привіт. - Відповіла вона з холодним спокоєм у голосі, не повертаючи голови до співрозмовника. Він знову повернувся у її життя?

- Маєш прекрасний вигляд. - Сашко уважно дивився на дівчину, намагаючись вхопитись за крихту надії, за наймізерніший відблиск її почуттів, емоції, що намагався побачити під показною холодністю. Але вона навчилась приховувати, те що відчуває насправді й те, чого не мав би бачити хтось інший. 

Деякий час вони стояли мовчки, ніхто не наважувався порушити занадто гучну тишу, що повисла між ними. Але він відчував ті зміни, які відбулися з дівчиною. Увесь той гнів, роздратування й ненависть, які вона демонструвала йому, ніби-то вичерпалися. Та закоханості Йоанни, чи крихту симпатії вже Яни теж не відчував. Вона перетворилась у твердий, холодний й непід’ємний камінь. 

- Пробач мені. 

- Вам немає за що просити вибачення. Розумієте, так сталося, що пам'ять повернулась, а почуття на жаль, ні. Ми з вами привиди минулого, і насправді тут і зараз, в сьогоднішній реальності  нас більше не існує. - Її слова, не гірше пориву сильного вітру вдаряли по обличчю. Та з яким полегшенням вона їх вимовляла, знав лиш тільки Бог. Те що було колись, десь там у далекому минулому мало залишитись там назавжди. Занадто багато болю й страждань було завдано. А зараз, Яна мріяла про щасливе майбутнє, гарну кар’єру та аби серце перестало так калатати. 

- Що ти хочеш від мене зараз почути? - Славінський зціпив зуби. 

Вона нарешті повернулась до молодого чоловік обличчям. В її очах застигла байдужість.

- Ми маємо на цьому зупинитися. - Ще один ляпас його почуттям. 

- Але я кохаю тебе. - Кожна дівчина мріяла почути з вуст коханого чоловіка ці заповітні слова, але не вона.

- Просто відпустіть мене.