Про бажання треба говорити вголос

Наступну годину Яна у яскравих фарбах та деталях розповідала своїм подругам про події, які сталися з нею, особливо акцентуючи на останніх. Протягом цього часу Олеся відчувала  себе папугою, адже вона переповідала все те, що озвучувала Яна. Іванка ще знаходилась в стані  глибокого шоку, ніяк не могла звикнути до того, що Леся говорить не просто до стіни. Довелося звернутися за допомогою до рятівної настоянки на травах. 

Коли Яна закінчила розповідь, Іванка ще довго сиділа і мовчала, дивлячись у стіл перед собою і зрідка зводячи на подруг свій погляд. Двері в кімнату відчинилися і всередину увійшла Діна, тримаючи в руках теку з кількома папірцями, дівчата ніби води в рот набрали, ні пари з вуст, лиш переводили загадкові  погляди одна на одну.

- Тільки не наробіть дурниць, я вас дуже благаю. - Попросила Яна. Олеся помітно здригнулася, моргнула і невпевнено кивнула.

- Чим зобов’язані? - Першою пішла в наступ зовсім неконфліктна Олена. 

- Фу, як грубо. - Скривилась Діна. - Яна ще не повернулась? - Вирішила на всяк випадок уточнити. На її вустах з’явилась насмішкувата  усмішка. 

 - Коли явиться, ти першою дізнаєшся Це ж твоя найкраща подруга? - Продовжила блазнювати кучерява тихоня. Оленка виглядала злою та рішучою, що було дуже нетиповим для її м'якого характеру і передбачувано тривожило інших дівчат. 

- Здається, вашої думки не питали. - Її голос та інтонація з головою видавали все те, що вона насправді с себе представляє. 

- Фу, як грубо. - Передражнила її Оленка.

- Бачу, що ти сьогодні в ударі. Якісь проблеми? - Майже проспівала вона, гиденько так, глузливо.

- Твоїми молитвами.

- Дівки, ви б посадили свого мопса на ланцюжок, і намордник придбали б. Ще людей покусає, сказом заразить. 

- Губу закоти. 

- Залюбки ще потеревенила б з вами, але мені вже час йти. Купа справ. 

- У тебе? Справи? Не сміши людей. У світі, мабуть, не існує лінивішої людини ніж ти. - Втрутилась у розмову Іванка.

- Є, уяви собі, але це, мабуть, дуже складний для твого мозку процес. Хочу віднести своє резюме до славнозвісного “Ареса”, упевнена, мені пощастить. Прощавайте! 

- Щасливої дороги, гляди не заблукай. - Коли двері за Діною зачинилися, Оленка продовжила. - То на чому ми зупинилися?

- Нам потрібно потрапити до тієї розлогої яблуні в саду, що  біля будівлі видавництва. Але спочатку вмовити Славінського на нашу авантюру. І я так думаю, що сьогодні не варто туди сунути носа, Адже Діна може щось рознюхати, а це нам зовсім не потрібно. - Яна озвучила дівчатам наступні кроки. 

- Маєш рацію, зробимо це завтра. У нас ще є час і ми його точно не прогавимо. 

*****

- Пане Олександре, нам потрібна ваша допомога. - Віта увійшла до кабінету керівника абсолютно ігноруючи усі правила поведінки. Саме її дівчата вирішили відправити до нього, адже тільки вона, звичайно окрім Яни, могла якось вплинути на його свідомість.

Він мовчав, змушуючи тишу дзвеніти, уважно спостерігаючи за дівчиною чим неймовірно її нервував.

- Що далі? - Примружився, дивлячись на досить незадоволену Віталіну.

- Це стосується Яни. Тільки ви зможете її повернути. - Гаряче випалила вона. 

- Невже? - Він скептично здійняв брову догори. Його поведінка викликала у Віти нерозуміння, а потім й роздратування.  - Тоді як ви поясните ось це. - Він помахав перед її обличчям знайомою текою, а потім зі злістю жбурнув її на стіл. 

Віта вихопила з неї кілька папірців, швидко переглядаючи їх, не особливо вчитуючись в суть написаного, спокійно повернула їх на місце. Хоча мала велику спокусу висипати їх на голову Славінському. 

- Це не вона писала. У неї інший почерк. - Спокійно відповіла та.

- А хто? Я розумію, що іноді поводився як повний дурень, але ж можна було усе це сказати прямо, а не  займатися нікому непотрібною писаниною. - Він зіжмакав папірці й відправив їх точними кидками, ніби баскетбольні м’ячі, до сміттєвого кошика.

- Хто вам приніс цю маячню? - Запитала для годиться, проте вона вже знала чиїх рук це справа.

- Її Діною звали, здається. - Невпевнено припустив Сашко.

- От і відповідь на ваше запитання. - Хвильку почекавши повторила запитання, яке цікавило зараз найбільше. - Ви допоможете нам? 

- В чому моя роль? 

Віта коротко переказала сутність ритуалу, який вони мали провести аби зняти часове прокляття, а потім вже розібратися з головною злодійкою. 

- Це такий розіграш? - Хмикнув Славінський, який відверто забавлявся.  

- Ви бачите перед собою клоуна?  - Їх погляди зрізалися. 

- Я схожий на дурня? - Він дивився на неї з якимось прихованим похмурим очікуванням.

- Я усвідомлюю, наскільки смішно це виглядає, але…

- Ваша усвідомленість тішить як ніколи. - Славінський не зміг втриматися і не  відмовив собі в їдкому зауваженні.

- Олеся єдина хто її може бачити, і тільки її очі спостерігають за стражданнями Яни. Вона бореться, б’ється за своє життя як ніхто, а вам важко підняти свій чарівний зад, постояти п’ять хвилин у колі та прочитати віршик на два рядочки. - І вона, окинувши його повним презирства поглядом, велично і впевнено рушила до виходу, недвозначно натякаючи, що розмова дійшла логічного завершення і сказати їй окрім лайки більше нічого.

Яна була тією  дівчиною, яка увірвалася в його нудне і сіре життя  сповненим барв та емоцій ураганом, мучила його своєю холодністю, в її погляді завжди відблискував мікс розчарування й байдужості, потім зникла, вивернувши душу навиворіт. І от знову. Її примарний слід знову мучить його. Кому вірити? Що робити? Як не помилитися?