Повня, яблуня, бажання

Вперше за довгий час родова книга піддалася й розкрила свої сторінки. Що саме очікував побачити там Олександр? Насправді він й сам цього не знав. Та в його душі жевріла надія, що можливо за її цупкою обкладинкою ховається дуже важлива інформація або якась підказка. Він пригадав ту смішну ситуацію, коли Яна висячи на шафі намагалась дістати її. І те, як сильно його все це розлютило. 

“Вона у себе вдома”. Ці слова гучним дзвоном лунали у його голові. Образ тієї бісової циганки стояв перед очима. Знайде, розірве на шмаття. Та й він теж хороший, нічого не скажеш, як хлопчик повівся на її солодкі й такі правдиві передбачення. Вона просто йому сказала те, що саме він хотів почути.  Але ж він приїздив до її батьківського дому, спілкувався з рідними. До гуртожитку теж навідувався.  Та марно. Дівчини там не було. Подруги теж ходили з опущеними ніби у воду головами. 

Чи був можливим такий варіант, що Яна могла бути й нерідною донькою, ще маленькою її могли прийняти за дочку, а її справжній, рідний дім десь у зовсім іншому місці. Та Славінський одразу відкинув цю думку, оскільки він на власні очі бачив колосальну схожість Яни з матір’ю. В голові не вкладалось, який саме дім говорила шарлатанка?

Вже почало смеркати. Сонце стомлено спускалося за обрій. Небо вбиралося в бузковий серпанок. Крізь відчинене навстіж вікно до кабінету Сашка линув аромат стиглих яблук, а разом з ним його сповнювала ностальгія. Йому здавалось, що він втомився від своїх думок. Він прагнув поговорити, не відсахуватися й не ігнорувати те, що відбувається, можливо тоді настало б хоча б якесь полегшення. Добре розумів, що минуле не можливо повернути назад і одне й те ж життя не можна прожити двічі. Але так хотілось перенестися у часі на кілька тижнів назад, у той день, куди так марив повернутися й змінити все. 

Так смачно пахне яблуня. Дурманить, зводить з розуму, навіює смуток про нездійсненні мрії та бажання. Бажання, бажання, яблуня, бажання. Це було важливим. Чому він саме зараз подумав про це? Чому тільки зараз надав цьому особливого значення? В голові примарами роїли думки, розмиті образи, здогадки, які миттєво розвівалися як тільки Сашко наближався до відгадки. І знову по колу.

Він набрав номер Волянської не втрачаючи надії, що вона таки зможе хоча б щось розтлумачити.

- Лідіє, можеш говорити? - Все-таки деяких правил варто дотримуватися. 

- Так, любий, звичайно можу. Щось сталося? Твій голос стривожений. 

- Прошу тебе, тільки не смійся, але останнім часом я часто  думаю про яблука та бажання. Можливо ти щось знаєш? 

- О, звичайно. В дитинстві ти полюбляв цю легенду, а звучить вона так. Якщо загадати бажання опівночі на повний місяць під розлогою яблунею, час повернеться назад. Але уся правда в тому, що це звичайна угода з темними силами. Вони з’являються у ролі виконувачів бажання - джинів, невидимих звичайному людському оку, перед тими, хто хоче спробувати маніпулювати часом. Та воно не варто того, відплата є страшною. Адже ці сили поступово висмоктують життєві сили з того, хто бажає ризикнути. 

- Маєш рацію, воно того не варте. - Сашко сподівався, що тітка розповість щось більш позитивне і він зможе скористатися отриманою інформацією. 

- Ти правді віриш у це? Дорогенький, це всього-на-всього  звичайна легенда. Не бери близько до душі. 

- Ну що ти, мені тало просто цікаво. І як бачиш я вже маю деякі успіхи, оскільки щось з дитинства зміг хоч трішки пригадати. 

- Так, любий, це дуже важливо. 

- Добре, вибач, що потурбував, відпочивай. добраніч. 

- І тобі на добраніч. 

Але він не міг відступити від Яни. Окрім Лідії, вона стала майже його родиною. А зараз втрачав її. Несподівано до кабінету постували. Хто б це міг бути? Працівники вже давно розійшлися по домівках, а студентки сьогодні мали вихідний.

- Пане Олександре, можна увійти? - На порозі стояла Олеся. 

- Так, звичайно. Що трапилось? - Можливо з’явились хоч якісь новини про Яну.

- Ми з дівчатами хотіли подякувати вам за те, що надали нам можливість відбути практику саме у вашому видавництві. Це велика честь для нас. Прийміть, будь ласка, маленький презент. Прошу, не ображайте нас відмовою. - Вона поставила на стіл красивий крафтовий пакет й поспішила покинути кабінет. 

- Це зовсім не обов’язково було робити. - Славінський склав на грудях руки навхрест. 

- Ми вміємо бути вдячними. - Розпливлася у найщирішій посмішці дівчина.

- Мені почулось чи це сарказм? - Сашко насмішкувато задер догори брову. 

- Вам  почулось. - Дівчина зникла за дверима.

Насправді Олеся разом з Оленою сховались у коридорі, Яна залишилась у кабінеті.

- Давай, Славінський не розчаруй мене.  - Вона напружено спостерігала за молодим чоловіком. 

Він не змусив себе довго чекати. Відкоркував пляшку, дістав зі столу склянку та щедро плеснув у неї ожинового вина. Зробив декілька ковтків. 

- Цікавий присмак. - Сашко покрутив склянку з багряною рідиною напроти світла. - Красиво. - Це було останнім, що він сказав перед тим як його зморив сон. 

- Я хочу бачити, що бачиш ти. - Яна торкнулася його скронь і застигла.

…Він дозволив померти Йоанні, вона сама цього  попросила. Але в пориві безнадійного жалю, в пориві емоцій, що шматували його серце  побажав аби минуле повернулось. Але за все потрібно платити, і сам того не  бажаючи він уклав угоду з темними силами. Ця часова угода зупинила час і для самого Олександра, оскільки діяла всередині його. Погодившись на її умови він увесь цей час не тільки не старів, але і його спогади також зникали. Поступово він втратив і пам’ять. Він заплатив страшну ціну,  бо саме так виглядала справжня втрата.