Розділ 5. Дивний сон

Розділ 5. Дивний сон

На третій ранок, стукіт потривожив тишу в будинку. На порозі стояв Богдан і тримав у руках, квіти, солодкий рулет і засоби від головного болю й не тільки:

— Добрий ранок, ви не дзвоните тому я сам приїхав.

— Вона ще не прокинулася. — із сумом відповіла баба Катя.

— Як це? — напружився Богдан.

— Просто не прокинулася.

— Вона хоч жива? — він уже подумав про найгірше.

— Я ж сказала вона не прокинулася, а не покинула нас. Вона спить ще.

— Можна я зайду провідаю її, а то з порога якось не дуже зручно.

Баба так само зробила як і Оля. Мовчки лишила двері відкритими й пішла кудись у будинок.

Богдан роздягнувся перевзувся в капці для гостей узяв із собою гостинці й пішов до кімнати Олі.

— Ну привіт спляча красуня…

Від нього віяло морозною свіжістю, та тими ж дорогими парфумами. Він поставив стілець біля ліжка і присів, достав ромашку з букета й підніс до губ сплячої відьми:

— Ей, добрий ранок. Пора вставати. Я тут тобі приніс запашну каву, яку роблять в улюбленому кафе, рулетика солодкого, щоби ти могла своє невдоволення, заїсти глюкозою і квіти, які мають підняти твій настрій.

Чоловік дивився на неї, та чекав. Вона хмурилася, її очі бігали під повіками. Він думав, що їй сняться хороші сни.

— Оля, якщо не відкриєш очі, я зроблю ще один крок і поцілую тебе. — пригрозив із надією, що та прокинеться, у відповідь, лише тиша. — Я попередив.

Богдан нахилився та поцілував Олю. Та різко відкрила очі й зарядила ляпаса. Почала кричати. Баба Катя забігла до кімнати на крик внучки в руках несла суху лапу півня та серпа:

— Оля що сталося? Ти прокинулася?

— Бабо, я бачила, я бачила… — злякана внучка хапалася за її одяг. Баба поклала знаряддя захисту й обійняла внучку, яка розплакалася в істериці.

— Тихо дорогенька, тихо, ти вдома.

Коли вже всі заспокоїлися. Богдан сидів тихенько, лише дивився на цих двох відьмочок.

— Оля, що ти бачила? — усе ж не витримав Богдан зі своєю цікавістю.

— Богдан? І ти тут? — вона переглянулася з бабцею та мовила.

— Я бачила тебе. Чи точніше його у вигляді тебе. — невпевнена вона була втому, що бачила. Видіння були не чіткі й важко було їх зрозуміти. — Він був закоханий у відьму, а вона його зрадила і відправила на багаття з рештою невинних. І він поклявся, що рід такої жорстокої зрадниці повинен бути перерваний. Але кожен раз коли з’являвся, він залякував, хотів зробити якомога боляче й забирає тих, кого ми любимо.

— А як його позбутися, чи упокоїти? Ну якісь відьомські штучки проти демона є? — ніяк не вгамовувався Богдан. Так собі перспектива бути вбитим демоном.

— А у твоїй сім’ї немає ніякої історії подібної? Чомусь ви з ним як дві каплі води. — цікавилася Оля.

— Так діти, пішли на кухню. Я вас погодую та на ситий шлунок будемо думати.

— Я надіюся, ви дивну лапу півника не для бульйону дістали? — після цих слів, Богдан зловив у свій бік два убивчі погляди жінок. — Що?