Розділ 4. Кава з демоном

Розділ 4. Кава з демоном

Ховаючи шишку під шапкою вона гуляла містом. Вона вирішила прогулятися по книжкових крамницях у пошуках щось почитати та відволіктися від ранкового марева.

Йшовши повз вітрину Богдан помітив Олю, яка зацікавилася книгою. Він не роздумуючи вирішив підійти.

— Привіт.

На звернення Оля повернула голову й не зраділа, а ще більше скривилася:

— Це ви.

— Це всі чоловіки викликають у вас таку реакцію чи, лише я? — усмішка скрашала його. Сьогодні в день він ще гарніший ніж минулої зустрічі.

— Лише ви. — розчаровано відповіла вона.

— Зрозуміло. Що читаєте? — заглядаючи в книгу поцікавився Богдан.

— Нічого. — вона поспіхом книгу поставила на полицю і вийшла з магазину.

— Оля, зачекайте! Чого ви від мене тікаєте? — не розумів він цієї дівчини.

— Я не від вас тікаю, а від проблеми, які ви приносите.

— Можливо, не потрібно втікати від проблем, а потрібно їх вирішувати.

— Я їх і вирішую.

— Щось не дуже помітно. Якщо ви не зайняті сходімо на каву. Я знаю одне затишне місце. — з надією дивився на панянку чоловік.

— Я зайнята. — сухо відповіла Ольга.

— Та ну Оля. Якщо каву не хочете, може піца? Суші? Стейк? Риба?

Від переліку їжі в неї забурлило в животі. Богдан зрадів реакції, схопив Олю за руку та повів за собою.

— Куди ви мене тягнете? — захвилювалася Оля та дивувалася наполегливості Богдана.

— Вас годувати. — веселішав на очах чоловік.

— Я не погодилася. — опиралася та.

— Але й не відмовилися. - констатував факт.

Сидячи в ресторані, Богдан не зводив із неї очей:

— Замовляйте все, що вам хочеться, не соромтеся.

— Це коли я соромилася? — хмурила брови Оля.

— А, ну так. Розкажіть чим ви займаєтеся, окрім відьомських справ.

— Працюю секретарем в адвокатській конторі на вул. Шкільній.

— Ого. Відьма та адвокатська контора. Круто. — оцінив рівень своєї відьми. — а я…

— Мені не цікаво про вас знати! — перебила Оля Богдана.

— Чому? — йому стало трохи ніяково.

— Менше знаю, міцніше сплю. — відповіла грубо вона.

— Я вже вам снюся? — сміявся чоловік, його ця відьма все більше й більше цікавила.

— Ага, у кошмарах. — далі продовжували насолоджуватися ситним обідом.

— Теж непоганий результат.

— Слухайте, пане Богдан. Я не хочу з вами вести дружні бесіди за чашкою чаю й ділитися особистим. — хотіла зупинити його цікавість і завершити зустріч, але в Богдана свої плани на неї.

— То ви вважаєте, що варто пропустити «солодко-букетний» період і перейти до більше рішучих дій? — підвів брову та дивився на реакцію Ольги.

— Який період, яких дій? — не розуміла Ольга, що він собі шифрує.

— Зараз секунду. — Богдан вискочив із ресторану й побіг через дорогу у квіткову лавку і звідти вернувся із ніжним білим букетом ромашок. Це рідкісні квіти посеред зими, зате улюблені Олі. — Це вам! Це наперед, щоби не казали, що не дарував. - вручив квіти відьмочці, яка розгубилася. Добре що в ресторані нікого не було. — Оля, ви мені подобаєтеся. Я розумію ми з вами знайомі не так довго…

Не встиг він договорити як знову його обличчя змінилося на секунду, і  голову накрив страшенний біль.

— Що з вами??? Можливо, у вас алергія на квіти…

Оля схопила за руку Богдана та міцно стискала… у голові вона чула голос  “скоро, уже скоро” І промайнули незрозумілі картинки.

— Оля, не мовчіть скажіть щось! — хвилювався чоловік, адже його знайома корчилася від болю.

— Мені боляче… — шепотіла Оля.

— Що болить, голова? — розгубився Богдан, як допомогти він не знав.

— Він до мене говорить.

— Хто?

— Дух. — ледь вимовила відьма.

— Який дух? — не розумів, що тут відбувається, але від неї не відходив.

— Мені треба додому. — Оля намагалася встати за столу та іти на вулицю. — Додому!

— Добре, добре. Тримайтеся за мене я вас відвезу.

*******************

-  Кладіть її на ліжко. — Баба Катя вказувала, куди Богдану нести Олю. — Олю що сталося? — намагалася довідатися причини приступу у внучки.

— Ми сиділи в ресторані, я подарував їй квіти, а раптом вона злякалася чогось, а потім схопилася за голову і я привіз сюди. Вона говорила, що хтось із нею розмовляє. — відповів з переляком замість неї Богдан.

— Дуже вам дякую, можете вертатися по своїх справах. — відмахнулася бабця, та пихтіла над внучкою.