Розділ 18. Весільний торт

Розділ 18. Весільний торт

— Чистякова, ви знову в блискітках? — куточок рота Шевцова поповз вгору, а погляд, навпаки, вниз.

— Вікторе Валерійовичу, це заради порятунку Валері. Я зараз приєднаюсь до вас у кабінеті, — Олеся спробувала обійти боса, щоб скоріше зникнути з його очей.

— Поспішаєте переодягнутися? — продовжував кепкувати Шевцов, звільняючи їй прохід з явною неохотою. — Даремно. Я вже починаю звикати. Подумав, чи не ввести такий дрес-код в офісі.

Леся проявила спритність і таки втекла від боса, не було й духу, й сліду. На ходу уявляла дівчат з бухгалтерії будь-якого віку і ступенів солідності, що сидять над зведенням дебіту з кредитом у водоспаді блискіток.

Тільки зачинившись у своїй кімнаті, вона перевела подих. І чого, питається, летіла як скажена, ніби Віктор Валерійович за нею гнався? Може, і не гнався, звичайно, але їй вистачило його дражливого погляду, який вона відчувала спиною.

Олеся перерила весь гардероб Меліси у пошуках найбільш сірого, найбільш непоказного і найбільш мішкуватого вбрання. Нічого подібного у танцівниці, ясна річ, не водилося. Але все ж знайшовся ще один брючний костюм. Нехай бірюзовий, але зате без блискіток. Вільний і приховує всі частини тіла, крім голови та рук. Хоча б тепер Шевцов не буде жартувати?

Ледве Олеся встигла переодягнутися, хтось постукав у двері. З'явилася Валері. Вірніше, спочатку в кімнату заплив акуратно розправлений на плічках сірий костюм, який Леся їй позичала, а потім вже і сама винуватиця раптового обміну одягом. Відчувалося, що їй трохи ніяково. Вона не знала як поводитися з хазяйкою кімнати.

Перед лицем небезпеки Валері вже встигла постати перед Олесею звичайною дівчиною, природною в своїй розгубленості і бажанні виплутатися з халепи. І тепер вдавати з себе казна кого було нерозумно. На щастя, вона і не стала.

Простягнула костюм зі словами:

— Дякую тобі!

Більше жодних люб’язностей не було, але Олеся відчувала щиру вдячність. У відповідь вона подала Валері її блискучу сукню.

— Ні, — похитала та головою. — Нехай залишиться у тебе. Я все одно більше її не одягну. Мені ніколи не стати такою, як ти.

Олеся, звісно, помітила, що Валері намагалася наслідувати Мелісу, але все одно гіркота, з якою прозвучали слова, стала несподіванкою. Дівчина з вищого світу щиро хотіла би бути схожою на епатажну танцівницю і переживає, що це їй не вдається? Це вона заради того, щоб Лорду сподобатися, так старалася, чи існують якісь інші причини?

— Едвард просив передати, що у вітальні на тебе чекає розпорядник, — змінила тему Валері.

Ну от, ще одне випробування. Організація весілля двійників. Напевно, на обличчі мимоволі з'явився заклопотаний вираз, тому що Валері раптом сказала:

— Я дійсно можу допомогти з організацією шлюбної церемонії. У мене є досвід. Місяць тому кузина виходила заміж — я була дружкою.

Ще кілька годин тому Олеся готова була взяти в помічники чорта лисого, аби не Валері. Але ось що робить спільна пригода — Леся абсолютно щиро зраділа запропонованій допомозі.

Вони разом спустилися у вітальню. Розпорядник, маленький кругленький рухливий, незважаючи на комплекцію, зустрів привітною усмішкою. У чоловіка повністю була відсутня шия, а вираз обличчя був настільки добродушним і безневинним, що він здався Олесі схожим на Вінні-Пуха.

— Віллі, — представився він.

Це ж треба. Навіть ім'я співзвучне.

Затараторив Віллі цілком у дусі Вінні:

— Місце, час, гості, кортеж, музиканти, меню, торт...

Загалом, суцільне: трум-пурум-пурум-пурум-пурум-пум-пум...

Добре, що поруч була Валері, і їй якось вдавалося розібрати ці трум-пурум на окремі зрозумілі складові.

По кожній із них Віллі пропонував вибір з безлічі варіантів. Дивно це — приймати рішення за двійника. Звідки Олеся знала, наприклад, яке місце для проведення шлюбної церемонії обрала б Меліса: розкішний урочистий зал чи галявину на березі мальовничої водойми? Щоб полегшити завдання, Леся представила, що йде підготовка до її власного весілля, і тоді рішення стали даватися набагато легше.

Поступово вдалося узгодити безліч питань. Залишався торт. У Віллі був буклет із замальовками варіантів і навіть кілька фотографій.

— Кулінари можуть виготовити тематичний десерт. Ось, наприклад, — він поклав перед Олесею знімок. – Минулого року я був розпорядником на весіллі професора Дастіна. Наречена, щоб зробити приємне нареченому, замовила торт у вигляді наукового фоліанта.

Леся з цікавістю глянула на фото. Величезна розкрита книга, на сторінках якої легко читався текст — дійсно дуже ефектний десерт. Але погляд приклеївся не до нього. І навіть не до нареченого і нареченої, які, дружно взявшись за рукоятку ножа, занесли його над витвором кулінарного мистецтва. Всю увагу прикував до себе один із гостей, що споглядав дійство. Леся голову готова була дати на відсіч якщо це не так — впівоберта до об'єктиву камери стояв професор Брайон.

Вона дивилася і не вірила очам. Їй чомусь здавалося, що він родом із земного світу, але, виходить, Брайон місцевий. Он як органічно виглядає на знімку річної давнини. Видно, що добре знайомий з нареченим і нареченою, та й з гостями молодят.

Ця обставина сильно змінювала справу. Оскільки Брайон місцевий, значить, десь тут, в Абсильванії, є його будинок, лабораторія, записи — щось, що допоможе зрозуміти, як повернутися додому.

Олесі не терпілося негайно поділитися інформацією з Віктором Валерійовичем. Її навіть трохи гордість розпирала, що вона змогла здобути такі важливі відомості. Нехай тепер Шевцов засоромиться, що жартував над блискітками. Блискітки блискітками, а розум не проп'єш.

Вона швидко погодилася на традиційний триповерховий торт з квіточками, метеликами, пташками й іншою весільною атрибутикою, відкинувши пропозицію зробити десерт у вигляді автомобіля. Леся сумнівалася, що Едвард відчує особливий захват, якщо десерт буде нагадувати йому про бізнес, який останнім часом пробуксовує.