Розділ 17. Таємниці, таємниці, таємниці…

Розділ 17. Таємниці, таємниці, таємниці…

— Тобі не обов'язково розігрувати переді мною спектакль, ніби млієш від дотиків Едварда. Я знаю твою таємницю.

Що ще за «млієш від дотиків»? Невже зі сторони це так помітно? І нічого Олеся не мліє. Ну добре, це трохи хвилююче, коли твій грізний сексі-бос зображує ніжного нареченого. Але Олеся прекрасно пам'ятає, що вона йому не подобається, і мліти в її плани не входить. Але чому, цікаво, Валері вирішила, що Леся прикидається? Що ще за таємниця? На Олесю чекає шантаж?

Чудо в блискітках продовжувало дивитись уїдливо. Емоції вирували в ній інтенсивніше, ніж кипляча вода в чайнику. Здавалося, от-от вихлюпнеться назовні і ошпарить їх обох. Еге, все-таки бути шантажу. Наче Олесі і без того проблем було мало. Ось від таких, засліплених ревнощами, тільки і чекай неприємностей. Прямо вся горить. Тільки чому вона свій вогонь не звертає безпосередньо на Шевцова? Щось у всій цій ситуації було не так. Із самою Валері щось не так.

— Я теж знаю твою таємницю, — навмання відповіла Олеся, спробувавши скопіювати впевнену інтонацію Віктора Валерійовича. Ясна річ, чистої води блеф. А раптом повірить? Адже всі мають таємниці.

— Знаєш? — голос Валері зірвався. В очах проскочила розгубленість. З жінки-вамп вона на мить перетворилася на звичайну дев'ятнадцятирічну дівчину.

Ого! Виходить, Олеся випадково влучила в ціль!

— Звідки? — Валері глянула вовченям.

— З достовірних джерел, — багатозначно подивилася Леся. — Плюс зіставила факти, — вже блефувати, так по повній.

Дівча відступило на крок.

— Розкажеш ЙОМУ? — запитала з викликом. Її губи тремтіли, видаючи сильне хвилювання. Блідість проступила крізь шари косметики.

Кому «йому», і що, власне, розповідати, Леся, звичайно, й гадки не мала. Та й взагалі, пліткаркою себе не вважала. Навіть якби й знала якусь таємницю Валері, не стала б розповідати її всім і кожному.

— Ні.

Дівча широко відкрило очі, наче чекала іншої відповіді. Дивилася здивовано кілька секунд — мабуть, хотіла зрозуміти, наскільки щирими були слова. Потім видихнула тихо:

— Дякую, — і вибігла з обідньої зони.

Олеся налила собі повну склянку соку і випила. Що це зараз було? Ось так сідаєш за стіл перекусити і встаєш з-за столу по горло ситий... таємницями. І де б нарити інформації, щоб розібратися в цьому клубку загадок? Цікавість же спати не дасть.

Вона піднялася і попрямувала до виходу з кухні. На жаль, поки Олеся не могла дозволити собі пошуки способів задоволення цікавості. На неї чекали інші трудові звершення. Шевцов оголосив сьогоднішній день робочим. А обідня перерва вже начебто закінчилася. Значить, Олесі потрібно повертатися в кабінет до паперів.

Шевцов відчинив вхідні двері і побачив на порозі солідного породистого джентльмена поважного віку. Крупні риси обличчя, густа борода, строгий костюм.

— Вітаю, Едварде, — кинув незнайомець. Голос виявився енергійним і гучним, зовсім не відповідним віку.

Хто це? Сьогодні очікувався візит розпорядника, який повинен був зайнятися організацією весілля. Але чуття підказувало, що це не він. Від чоловіка віяло впевненістю і владою. У Віктора було достатньо досвіду спілкування з людьми різних професій і рангів, щоб зрозуміти — перед ним рівний.

— Вітаю, — Шевцов зробив жест, запрошуючи гостя у будинок.

Чоловік увійшов.

— Був у офісі, — пояснив він, — мені сказали, ти сьогодні працюєш удома.

— Так. Зранку погано себе почував.

— Я в столиці, щоб обговорити справи.

«Справи», «офіс». Віктор зрозумів, що гість є діловим партнером Едварда. Можливо, навіть одним з кредиторів.

— Ходімо в кабінет, — запропонував Шевцов.

Бесіда дійсно пішла про бізнес Лорда. Добре, що Віктор встиг хоч трохи погортати останні документи. Інакше відповідав би невпопад.

Після чергової партії запитань стало зрозуміло, що перша здогадка вірна — перед Шевцовим кредитор. Причому саме той, що залатав найбільшу дірку в бюджеті автомобільної компанії. Родич Валері, дядечко Теодор, власною персоною.

Оце Віктор втрапив у халепу! Віддуватися за чужі борги. Довелося повправлятися у красномовстві та видати кілька ідей зі своєї кандидатської, яка була присвячена антикризовому управлінню та мінімізації ризиків бізнес-проектів.

— Добре, я згоден відстрочити ще на місяць виплати відсотків по кредиту, — роздобрився Теодор. — Але послуга за послугу. Приглянь тут за Валері.

Шевцов кивнув, звичайно, але краще б уже йому доручили крокодила доглядати. Відчував він, що проблем з дівчиськом буде більше, ніж з голодним алігатором. І справа не лише в тому, що мати Едварда дала своїй протеже завдання звабити сина. Напружує, як Валері це робить. З дівчиськом щось не так. Витівки епатажні, а очі холодні. От Чистякова... у неї і хлопець є, цей її чаєзнавець, і взагалі, Віктор не її тип, а гляне так, що заводишся.

— Валері вихована, недурна, але має багато дурощів у голові, — голос Теодора став суворим, навіть роздратованим. — Єдина з моїх племінниць без вищої освіти. Ганьбить наш рід. Два роки поспіль провалювала іспити. Якщо і цього року не вступить, то викреслю її з заповіту.

Він піднявся, попрямував до виходу.

— Суворіше тут із нею. Нехай зубрить від світанку до заходу сонця. До речі, мати передала тобі моє прохання? Навчи її триматися в сідлі. Заняття спортом дисциплінують. Сьогодні повертаюся в Діаполь, але буду в столиці за тиждень. Сподіваюся, до цього часу Валері вже буде в змозі здійснити зі мною кінну прогулянку.

Віктору знову довелося кивнути. Хотілося вірити, що за тиждень він уже буде вдома, і нехай тоді двійник мучиться з навчанням Валері верховій їзді.

— Привітаюся з племінницею і поїду. Проведи мене в її кімнату.

Олеся стояла біля кабінету між двома діжками з рослинами, притулившись до стіни. Не заходила тому, що зрозуміла — Шевцов у кабінеті не сам. А не йшла тому, що крізь дверну щілину долітали деякі звуки. Чути було лише деякі фрази. В основному те, що говорив гість. Вона здогадалася, що це Теодор. Хто ж іще, якщо бесіда крутилася навколо кредиту та Валері? Коли зрозуміла, що чоловіки ось-ось вийдуть, стрілою відскочила в коридор.