Розділ 13. Зустрічний хід

Розділ 13. Зустрічний хід

— Мелісо, — стук у двері. — Мелісо.

Вже другий ранок поспіль Олеся прокидалася не так, як всі нормальні люди — від дзвінка будильника, або просто тому, що розвиднилось, а від незрозумілих відчуттів, які силкувалася розшифрувати. Що за незнайомий голос, замість звичного бадьорого підвивання Винника, останній хіт якого вона встановила в якості мелодії будильника? Леся відкрила очі і здивовано стала спостерігати, як у кімнату впливає мила повненька дівчина в фартушку покоївки.

— Доброго ранку, Мелісо, — дівчина приховала збентеження посмішкою. — Лорд Едвард розпорядився подати вам каву.

Перед Олесею матеріалізувався портативний столик, на якому можна було побачити не лише чашку з ароматним напоєм, а й цілий сніданок: яєчня з беконом і пара булочок зі слойоного тіста, боки яких ломилися від вишневої начинки.

Покоївка моментально зникла, залишивши Лесю один на один з трапезою, калорійність якої вочевидь була такою, що її б слід було розділити на два прийоми їжі. Але Олеся нічого ділити не стала. Дивуючись сама собі, почала методично розправлятися зі сніданком, паралельно систематизуючи в голові події вчорашнього дня.

Отже, вони з Віктором Валерійовичем тимчасово виконують обов'язки танцівниці Меліси та Лорда Едварда. Здавалося б, уже «весело», але це ще не все. На додачу до цих ролей, вони з Шевцовим тут ні багато ні мало наречений і наречена. Причому, як з'ясувалося, підготовка до весілля почнеться вже сьогодні. Вважається, що на відміну від чоловіків, дівчата обожнюють передвесільну метушню. Принаймні, Віктор Валерійович так вважає. Про що він вчора Олесі і заявив.

— А тому, Чистякова, доручаю вам розбиратися з усією цією дур... атрибутикою, — умив він руки.

Ось таким ось безапеляційним чином на Олесю було скинуто підготовку чужого весілля. Залишалося лише сподіватися, що за два-три дні Лесю замінить справжня, так би мовити, винуватиця торжества.

А що б прискорити настання того дня, коли відбудеться зворотний обмін, Олеся і Віктор Валерійович вчора весь вечір і пів ночі ретельно досліджували маєток, щоб відшукати якісь зачіпки, чому вони тут і що треба зробити, щоб повернутися додому. Поки відповіді на ці вкрай важливі запитання знайти не вдалося. З корисного трапилося лише щось типу картотеки, де зберігалися особові справи працівників маєтку: трьох покоївок, кухаря, а також особистого водія Лорда Едварда. Тепер хоча б стали відомі їхні імена. І ця дівчина, що принесла сніданок, судячи з усього, Юстина, наймолодша з покоївок.

Вже о третій годині ночі Шевцову вдалося відшукати ще одну цінну річ — щоденник Едварда. Бос сказав, що вивчить записи, і розповість Олесі все, що знайде в них цікавого. Але зробить це вже вранці. Після чого дослідники розійшлися спати.

Олеся ставила собі за мету прокинутися раніше, бажано до того, як в стан бадьорості прийде Віктор Валерійович, щоб на самоті ще трохи походити по кімнатах маєтку і пошукати що-небудь цікавеньке. Але план провалився. Воно й не дивно. Як взагалі можна прокинутися вдосвіта без будильника, якщо ліг о третій ночі? Але у Шевцова якось вийшло. От робот! Хоча добре, не робот. Робот би не здогадався дати прислузі розпорядження принести Олесі каву в ліжко, посилену здобою і яєчнею.

Вона розправилася зі сніданком і помчала у ванну кімнату приводити себе до ладу. Леся пам'ятала, що водій, його, до речі, виявляється, звуть Веремій, обіцяв заїхати за Шевцовим о дев'ятій ранку. Куди він повинен відвезти Віктора Валерійовича, не зрозуміло. Але головне, дуже хотілося встигнути перекинутися з Шевцовим хоча б парою слів до того, як він зникне. Узгодити план дій.

У гардеробі Меліси, який Олеся вчора наспіх розіпхала по шафах, знайшлося-таки дещо зручне і практичне. Найбільше сподобалися легкі світло-сірі вільні брюки і біла блуза на кокетці з короткими рукавами, манжети і комірець якої теж були світло-сірими в тон брюк. В цей ансамбль і вбралася.

Злетіла вниз по сходах і застала Віктора Валерійовича в холі. Він був гладко поголений, одягнений в свіжу сорочку, яка, втім, мало чим відрізнялася від вчорашньої, і весь такий бадьорий і зібраний, ніби цієї ночі йому вдалося поспати не чотири години, а всі вісім, рекомендовані міністерством охорони здоров'я. Все-таки не людина — робот.

— Доброго ранку, любий, — для конспірації вимовила Олеся, озираючись на всі боки — чи немає поблизу покоївок.

— Доброго ранку, Чистякова, — посміхнувся Шевцов. — Ми з Вами в маєтку одні. Прислугу я вже відпустив. Я тут погортав щоденник Едварда, дізнався деякі його звички. Він не любить сторонніх людей у будинку. Працівники роблять свою роботу зранку, і, якщо немає особливих доручень, він їх відпускає.

— Гарна звичка.

Хоч не треба буде постійно стежити за словами, щоб не бовкнути щось не те.

Через панорамні вікна холу Олеся побачила, що до будинку під'їжджає автомобіль, на якому їх вчора доставили з вокзалу до маєтку.

— Вікторе Валерійовичу, Ви здогадуєтеся, куди вас повинен відвезти водій?

— Здогадуюся. В офіс автомобільної компанії, якою володіє Едвард. Лорд з'являвся там щоранку, щоб перевірити, як ідуть справи, і роздати доручення.

— Поїдете роздавати доручення?

Сказати по правді, Олеся трохи хвилювалася, що за поїздка чекає на Віктора Валерійовича, і чи не виникнуть у нього в зв'язку з цим якісь проблеми. Але тепер, коли дізналася в чому справа, відразу заспокоїлася. Роздавати доручення — це ж улюблена справа Шевцова. З цим він впорається на раз. У нього до цього, можна сказати, вроджений хист.

Віктор Валерійович глянув на Олесю як на нерозумне дитя.

— Ні, не поїду. Щоб роздавати доручення, треба як мінімум знати в обличчя співробітників і мати уявлення, чим дихає компанія. Пошлюся на головний біль і скажу, що сьогодні попрацюю вдома. Попрошу водія привезти деякі папери сюди. Треба увійти в курс справи.