Розділ 8. Трапляються виключення

Розділ 8. Трапляються виключення

Олеся чула, як цокають по дерев'яній підлозі холу каблучки гості. Потім пролунав звук дверей, що закриваються, і запанувала тиша. Така напружена театральна пауза. Весь свій запал Леся витратила на те, щоб дати гідну відсіч матері Едварда, а тепер її бойовий дух зійшов нанівець. Взагалі-то, вона була задоволена результатом своєї імпровізації і не шкодувала про скоєне, але все одно побоювалася реакції Віктора Валерійовича. Він нічого не говорив, лише дивився. Все дивився і дивився, сьорбаючи чай з поліфенолами і змушуючи червоніти. Олеся і так не знала, куди подіти нічим не прикриті ноги, а тут іще і цей погляд.

Якщо забути на мить, що вона не його тип, можна було б подумати, що Шевцов просто скористався ситуацією і нахабно отримує, так би мовити, естетичне задоволення від картини, що йому відкрилася. Але Олеся прекрасно пам'ятала, що не відноситься до тих дівчат, на яких бос міг би звернути увагу, а значить, залишалося два варіанти: або він готується влаштувати сварку, або й досі не прийшов до тями після Олесиного експромту. Обидва варіанти здавалися однаково вибухонебезпечними, тому вона зважилася все ж перервати тишу відволікаючим питанням.

— Вікторе Валерійовичу, як ви думаєте, де зараз наші двійники?

Прийом спрацював. Шевцов нарешті відірвав від Олесі погляд. Більш того, піднявся, налив в порожню чашку чаю і простягнув їй. Леся стільки разів ставила перед носом боса напої, але щоб ось так — все навпаки. Ох, не до добра це. Мабуть, таки буде сварити?

— Боюся, наші двійники зараз у в точності такому ж становищі, що і ми, — Віктор Валерійович повернувся в крісло. — Знаходяться в нерідному світі, в сенсі, на Землі, і вживаються в наші ролі.

— У наші ролі? — Олеся мимоволі смикнула плечима.

Уявила, як в понеділок в офісі замість неї з'явиться епатажна Меліса. Може, на той час навіть сукню з блискітками придбати встигне.

— Мені теж ця думка не до вподоби, — Шевцов постукав пальцями по підлокітнику. — Не хотілося б, щоб мій двійник надумав лізти в справи фірми. Таких дров наламає.

Уявити Лорда Едварда на місці Віктора Валерійовича, який уважно дивиться в екран ноутбука, у Олесі, як не силкувалася, не вийшло. Тому вона категорично погодилася:

— Так. Навряд чи Меліса та Едвард зможуть вжитися в наші ролі. Ми занадто різні.

Думки про долю двійників змусили Олесю забутися. Вона зручніше влаштувалася в кріслі, закинувши ногу на ногу. Шевцов, до цього часу серйозний, супроводжував її рух посмішкою.

— Ну, тут все залежить від таланту. Мені здалося, у вас непогано виходить вживатися в роль Меліси. Ці блискітки. Це дефіле з тацею... — він посміхнувся ще ширше.

Все ясно — сварку замінили підколювання. Олеся не знала, що краще. Може, хай би вже лаяв, як він це робить з усіма співробітниками, які мали необережність зробити помилку.

— Довести до сказу таку непробивну леді — це талант треба мати, — продовжував веселитися Віктор Валерійович. — Красиво ви її осоромили. Тільки тепер же вона визубрить все про чаї та з'явиться знову. Сподіваюся, на той час ми вже будемо на Землі, і давати раду з цим доведеться двійникам. Але ви самі звідки про ці поліфеноли стільки подробиць знаєте?

— Мій хлопець — менеджер. Чаями займається. У нього на кожен випадок життя історія про чай є.

Олеся сама не знала, чому сказала «хлопець», а не «колишній хлопець». Якось само собою вийшло. Взагалі-то, вони розлучилися три місяці тому. Розійшлися, як у морі кораблі, тому що Димасику зустрілася інша, ще не досвідчена в чайних церемоніях дівчина, і він переключився на неї. Але не розповідати ж всі ці чайні подробиці Віктору Валерійовичу. Та й взагалі, якщо вже вона не його тип, нехай знає, що є чоловіки, для яких вона цілком їх тип.

— Зрозуміло, — коротко кивнув Шевцов і відставив чашку.

Помовчав трохи, потім сказав:

— Гаразд, Чистякова, ведіть на кухню. Ви ж уже розвідали, де вона? Чай чаєм, але треба і щось більш суттєве перекусити.

— Добре, — Олеся піднялася. — Тільки, Вікторе Валерійовичу, я спочатку переодягнуся.

Він кивнув:

— Обирайте кімнату. Я занесу вам речі туди.

Леся здогадувалася, що спальні розташовані на другому поверсі, і рвонула нагору. Вони всі були красиві і затишні, з індивідуальним дизайном і власними ванними кімнатами. Але в одну Олеся закохалася з першого погляду. Підкорили панорамні вікна на всю стіну. І ще більше — сосновий бір за вікном. Стелю підтримували колони у вигляді дерев з гілками. Облицювання стін і м'яких меблів — біле. Від цього простір здавався сповненим світлом.

Олеся спустилася вниз, до Шевцова, щоб показати, куди нести речі. Він підхопив кілька сумок і пішов за нею. Дивлячись на набиті вбраннями баули, Леся знову задалася питанням, чи знайдеться там хоч щось не епатажне — просте і зручне. Ці блискітки — лише для сцени, чи Меліса і по життю така «блискуча»?

— Вікторе Валерійовичу, як ви думаєте, мати Едварда має рацію?

— Думаю, Едвард досить дорослий хлопчик, щоб самому вирішити, кого любити і з ким одружуватися.

Це точно. Олеся теж вважала, що даремно мати так агресивно втручається в особисте життя сина. Але питала не про це. Шевцов здогадався.

— Чи ви про легковажність Меліси? Ну, якщо судити по нашим земним зіркам шоу-бізнесу, то цілком можливо. Хоча не можна всіх під одну мірку рівняти. Бувають же й винятки.

Вони були приблизно посередині між першим і другим поверхом, коли забренькав дверний двінок. Невже мати Едварда повернулася? Вже вивчила все про чаї?

— Відкрийте, — попросив Віктор Валерійович, обвішаний сумками.

Олеся набрала побільше повітря в легені, готуючись до другого раунду бою, і рушила до дверей. Ще не дійшовши, запідозрила недобре. Минулого разу мати Едварда не стала користуватися дзвінком — зайшла без попередження. Можливо, це хтось інший?