Розділ 6. Не підвести двійників

Розділ 6. Не підвести двійників

Водій Лорда Едварда виявився балакучим. Щойно його пасажири відклали газети, він сам почав розповідати останні новини. Олеся не знала як з ним поводитись. Цей простий відкритий і легкий у спілкуванні чоловік випромінював море чарівності, але вона як і раніше відчувала, що до неї він ставиться насторожено. Тому не придумала нічого кращого, ніж просто мовчати. Віктор Валерійович в свою чергу для підтримки бесіди обрав безпрограшну тактику: час від часу кивав і вставляв короткі вигуки типу: хм.

Розмова крутилася в основному навколо головної теми тижня — народження у правлячого подружжя первістка. Водій вже, виявляється, бачив малюка. Стало зрозуміло, що він зовсім не простий працівник, раз удостоєний такої честі.

Коли автомобіль підкинуло на вибоїні (ідеальних доріг, мабуть, не буває ніде), розмова несподівано перескочила на морську тему — про шторми. Олеся і відразу здогадувалася, що неспроста на шофері тільняшка, а в його лексиконі — флотські терміни. Він виявився колишнім моряком. Усе життя пропрацював штурманом далекого плавання. Навіть з пари його коротких колоритних історій стало зрозуміло, що оповідач в яких тільки колотнечах не побував. Про його пригоди можна було б, звичайно, слухати і слухати. Але єдину корисну інформацію, яку вдалося з цих оповідань витягти — деталі географії Абсильванії. А хотілося б дізнатися щось і про двійників. Але моряку, ясна річ, і в голову не приходило розповідати Лорду Едварду і Мелісі про Лорда Едварда і Мелісу.

Добре хоч мимохідь моряк обмовився, що їдуть вони в заміський маєток Лорда. Всю теплу частину року Едвард проводить там. На цьому інформація, яку вдалося зібрати про двійника Шевцова, вичерпувалася.

Маєток Лорда — двоповерхова біла будівля з балконами і заскленими терасами, нехай і не нагадував палац, але розміри мав значні. Олесі можна було не боятися, що їм з Віктором Валерійовичем буде тісно під одним дахом. Навколо маєтку розкинувся хвойний бір. Це ж треба! Справжні сосни. Високі міцні, як з картини Шишкіна «Ранок у сосновому лісі». На щастя, ведмедиці з ведмежатами не було, зате звідусіль лунали голоси птахів. А аромат! Що може бути краще запаху хвої?

Вся ця літня заспокійлива картина седативно подіяла на Олесині нерви, які після читання газет збуджено вібрували як гітарні струни під пальцями барда. Ще б пак! Не кожного дня доводиться вдавати зірку шоу-бізнесу та ще й наречену великого цабе, родича глави держави. Всю дорогу Олесю бентежила думка: а раптом там, за стінами маєтку, на приїзд пари чекає ціла юрба домочадців? Раптом Лорд Едвард живе з батьками, або у нього брати-сестри гостюють? Крім того, в будинку напевно повно найманих робітників. Щоб утримувати в порядку такі хороми, потрібні кілька пар робочих рук. Значить, доведеться розігрувати спектакль перед незнайомими людьми, а роль свою Олеся не надто добре знає. Самопочуття — в точності як перед іспитом, коли всю ніч не спав, але все одно визубрив лише частину білетів. Плентаєшся сонний в аудиторію і розумієш, що забув навіть те, що вивчив.

Всі страхи відразу розвіяв водій. Пригальмувавши біля центрального входу, він почав діставати багаж:

— Я відпустив покоївок і кухаря, маєток порожній. Все як ви любите, мілорде.

Отже, двійник Шевцова вважає за краще, щоб усю роботу по дому прислуга виконувала, поки господаря немає вдома? Так треба розуміти фразу моряка? Олесі захотілося розцілувати його за це чарівне «маєток порожній». Спектакль скасовується, вірніше, переноситься, але навіть невеликий перепочинок вже радує. Вона уявила, як зайде в свою кімнату (у неї ж буде своя кімната?), скине босоніжки, впаде на ліжко, і у неї з'явиться можливість гарненько все обдумати і виробити план дій. Їй конче потрібно було трохи побути в тиші на самоті, щоб спробувати згадати останню фразу професора Брайона. Олесі здавалося, він встиг щось сказати, коли вона вже майже заснула. Вона була впевнена — це дуже важлива інформація, яка повинна допомогти повернутися додому. А чи чув її Шевцов, або на той час уже відключився, невідомо.

Водій підхопив відразу чотири дорожні сумки і пішов у будинок. Ох і міцний! Турботу про решту речей узяв на себе Віктор Валерійович. Олеся йшла за чоловіками слідом з вільними руками, намагаючись вгадати, скільки з цих баулів належить Мелісі, а скільки Лорду Едварду. Напевно, розподіл буде шість до одного. Цікаво, чи знайдеться в цих шести хоча б щось без блискіток?

Олеся переступила поріг маєтку останньою і мало не ахнула. Як вона таке любила! Просторий хол з панорамними вікнами на всю стіну, а за ними все той же сосновий ліс. Хтось добре попрацював над інтер'єром. Стільки дерева! Воно було всюди: в облицюванні стін і підлоги, в різьблених меблях і світильниках.

Водій запитально подивився на Віктора Валерійовича, мабуть, чекаючи команди, в яку кімнату віднести багаж.

— Залиш все тут. Дякую, — розпорядився бос.

Моряк зрозумів, що вільний, і попрямував до виходу.

— Завтра, як зазвичай, о дев'ятій? — запитав він, коли вже підійшов до дверей.

Шевцов незворушно кивнув, наче підтверджуючи очевидний факт. От артист. Сцена за ним плаче. Адже він не має ані найменшого уявлення про що йдеться. Що там такого звичайного трапляється у Лорда Едварда о дев'ятій ранку?

— Перепрошую, трохи не забув, мілорде, — водій пригальмував на виході, — ваша матінка просила передати, що перенесла візит на другу годину дня, щоб дати вам відпочити з дороги.

Олеся вловила іронію в голосі. Ну, тут було, над чим іронізувати — годинник показував пів на другу. Тобто у них із Шевцовим часу на відпочинок з дороги як цвіту в городі — цілих тридцять хвилин.

За водієм зачинилися двері, але його остання фраза, здавалося, ще й досі висить у повітрі. Мати Лорда! Буде! Тут! За півгодини! У Олесі в голові пронісся табун думок, але озвучила вона одну, найбільш боязку: