Розділ 1. Чому шовк?

Розділ 1. Чому шовк?

Олеся солодко потягнулася. Дрімота відступала повільно. Заважав пробудженню заколисуючий ритмічний стукіт і плавне погойдування ліжка. Очі відкривати не хотілося. Замість цього вона насолоджувалася прохолодою ніжної шовкової білизни, що пестить шкіру при кожному найменшому русі. Це було перше на сьогодні приємне відчуття... воно ж і останнє.

Чому шовк?! Думка вжалила, миттю прогнавши млість і змусивши мізки включитися. Звідки шовк? У Олесі вдома водилися лише простенькі бавовняні простирадла.

Вона розплющила очі і здивовано пошарила поглядом навкруги. Те, що побачила, зовсім не було схоже на її кімнатку в хрущовці. А Леся звикла прокидатися саме там. Та й вона просто не могла прокинутися в іншому місці. Тим більше в такому.

Перше, що насторожило — розкіш: дороге драпірування стін, велика кількість фігурних дзеркал з витонченим гравіюванням, ажурні полички з інкрустацією. Однак все це було сконцентровано в досить тісному просторі. Думай, Лесько, думай: де ти? Відгадка збентежила — схоже, Олеся знаходиться в поїзді, в купе-люксі. Тепер зрозуміло, що за шум заколисував, не даючи прокинутися — стукіт коліс. Але ж жодної поїздки не планувалося. Що вчора сталося? Начебто, день як день. Але як тоді вона опинилася тут? І ще більш тривожне запитання: з ким?

Цей миленький відсік вагону явно був розрахований на двох. Леся з побоюванням зиркнула на сусідню полицю. Від побаченого пройняв холодний піт. На відстані двох метрів від неї на таких самих шовкових простирадлах потягався її бос, Шевцов Віктор Валерійович, власною, так би мовити, персоною.

Олеся спробувала міцно заплющити, а потім знову відкрити очі, в надії, що сонний бос — це галюцинація, яка от-от сама собою розсмокчиться. Не розсмокталася. Вщипнула себе — теж не допомогло. Віктор Валерійович продовжував спочивати на сусідній полиці, розпалюючи все більше збентеження і здивування. Вони ніяк, ну просто ніяк, не могли опинитися в одному купе, особливо в такому як це, яке... явно не розраховане для ділових поїздок. Відносини у Віктора Валерійовича та його помічниці були суто діловими і абсолютно сухими. Олеся була впевнена, що була для боса чимось на зразок ще одного зручного багатофункціонального офісного пристрою, на кшталт принтера чи ксерокса. Тільки на голосовому управлінні.

— Чистякова? — погляд Віктора Валерійовича ошелешено просканував навколишній простір і зупинився на Олесі.

Вона поспіхом підтягла шовкове простирадло до самого підборіддя. Справа в тому, що Леся вже встигла помітити, що там, під простирадлом, на ній лише спідня білизна.

— Чистякова, ви сповна розуму?! — в сірих очах проскочили недобрі іскри. — Що за цирк ви тут влаштували?!

Сказати по правді, Олеся побоювалася боса. Про нього ходили чутки, що він вкрай вимогливий до співробітників. Не любить нехлюйства і може запросто звільнити за будь-яку помилку. Леся встигла пропрацювати в якості його помічниці всього два тижні, і весь цей час самим ретельним чином стежила, щоб жодних помилок не траплялося. Вона дуже пишалася, що їй вдалося отримати посаду в солідній компанії «Нео-електронікс», де співробітникам непогано платили. Для цього треба було пройти цілу низку співбесід і тестів. І втрачати роботу в її плани не входило, яким би грізним не був її бос. Та й показувати свій страх ані раніше, ані зараз вона не збиралася. Олеся як-ніяк професіонал, з вищою економічною освітою і знанням двох іноземних мов.

Ще глибше зарившись в простирадло, Леся спробувала поглянути на розлюченого Шевцова сміливо і навіть з обуренням:

— Вікторе Валерійовичу, а ви як тут опинилися?

Бос її відваги абсолютно не оцінив. Насупив брови ще сильніше і прогарчав з сарказмом:

— Думав, ви мені це поясните. Ви що там, у своєму відділі, всі з глузду з’їхали? Змагання влаштували, хто швидше затягне мене в ліжко?!

— Що-о?

Змагання?! Оце так зарозумілість! Хоча, звісно, частина правди в словах Віктора Валерійовича була присутня. Лесі вистачило двох тижнів, щоб зрозуміти: кожна друга незаміжня співробітниця тільки й мріє, як уярмить красеня-боса.

— Ні, були, звичайно, і до вас екстремалки, що вламувалися без запрошення до мене додому, але ви виявилися винахідливішими за всіх, — Віктор Валерійович зміряв Олесю моторошним поглядом. Мабуть, метою було нагнати страху. І у нього б вийшло, якби вона дивилася в очі, а не на його скуйовджену після сну неслухняну чуприну, з прядками, що абсолютно несолідно стирчали в різні боки. — Підпоїли якоюсь отрутою — і сплячого затягли в потяг?! На що ви розраховували?! Та ви, взагалі, не мій тип!

От міг би цю пікантну деталь про свої уподобання і не повідомляти, Олеся і так була в курсі — встигла помітити, які красуні крутилися біля боса: ноги від вух і всякі інші дев'яносто-шістдесят-дев'яносто. Ні, Леся не вважала себе непоказною сірою мишкою. Нехай зростом не вийшла, але не так вже й рідко вона отримувала від хлопців компліменти на рахунок своєї цікавої зовнішності. Незвичайний мигдалеподібний розріз очей, довгі вії, густе трохи кучеряве волосся, яке мало здатність саме собою укладатися красиво. Жодних перукарських зусиль не потрібно. Але все ж вона цілком усвідомлювала, що до моделі їй далеко. Однак залишити без уваги кричуще нетактовний випад Віктора Валерійовича Олеся не могла.

— Підпоїла?! Ще чого! Ви теж далекі від мого ідеалу, — з гідністю відповіла вона.

Леся, звісно, злегка покривила душею. Зовні Віктор Валерійович був цілком її типом. Їй подобалися чоловіки, в очах яких можна розгледіти проблиск розуму. До розумних очей додавалися і всі ті риси обличчя, які роблять чоловіка привабливим: чітко окреслене підборіддя, вольові вилиці, пряма лінія губ. Але от з характером у боса не склалося. Прискіпливий сноб. Кому такий сподобається?