Незнайомець у номері і в моєму житті

(Віккі) 

Різкий біль розколов мою голову, і я застогнала. Перше, що я відчула, коли відкрила очі, було відчуття, що я лежу в ліжку, але це ліжко було чужим. Воно було надто м’яке, надто велике, а ковдра пахла чимось дорогим і незнайомим.

​Я різко сіла. Ниючий біль прокотився тілом, а головний біль був просто нестерпним. Спробувала пригадати. Останнє, що я пам'ятала, було відчуття задухи. Злочинець. Останній момент моїх спогадів: грубі руки стискають мою шию, і погроза, що я поплачуся за скоєне.

​Що ж це зі мною трапилось?

​Кімната була розкішна, затемнена, але я одразу відчула, що явно не в себе вдома. Навіть більше, я явно не сама. Різкий, але приємний, дуже дорогий запах чоловічих парфумів заповнював простір.

​Я обережно повернула голову. На широкому дивані, наче виснажений манекен, спав чоловік. Одягнений, але недбало. Він був повністю чужий. І найгірше те, що я його ніколи не бачила і не знала взагалі.

​Серце забилося шалено. Мені потрібно було зрозуміти, хто це. Я тихо сковзнула з ліжка і підійшла ближче, щоб роздивитись. Щойно я нахилилася, щоб розпізнати його риси в напівтемряві, він різко підскочив, ніби від удару струмом.

​— Хто ви, чорт забирай, така?! — його голос був глибокий, лютий, і він дивився на мене, як на привида.

​— Я?! А ви хто?! — я відскочила, біль у голові посилився. — Що я тут роблю?!

​Ми почали кричати одне на одного, звинувачуючи в незрозумілій ситуації. Він назвав це готельним номером, і моя свідомість нарешті зачепилася за цю думку: так, схоже на люкс.

​— Я їду! — кинула я, хапаючи з крісла свої речі.

​Я швидко вибігла з готельного номера, не озираючись. Бігла майже до самого ліфта, а потім вулицею, шукаючи таксі.

​На мені були джинси та топ з піджаком, що було добре, але моє волосся було досить розтріпане. Поки йшла, намагалася пригладити його руками, і вигляд став трохи кращим. Але навіть так я ловила на собі багато поглядів людей. Вони дивилися не просто так, вони дивилися наче на божевільну, яка втекла.

​Раптом мене осяйнуло: сумочка! Телефон, ключі, документи — все там.

​Зітхнувши, я розвернулася і, збираючи всю свою рішучість, повернулася до номера. Я відчинила двері, і незнайомець, який уже стояв біля вікна, зустрів мене насмішкою:

​— Скучила так скоро, солоденька?

​Я відчула, як у мені закипає злість.

— Звісно, не накручуй, лише сумочку забула!

​Я обійшла його, кидаючи презирливий погляд, і пішла до тумбочки за сумкою. Чоловік, натомість, зазирнув у свій телефон, і я побачила, що він явно напружився.

​Коли я почала підходити до нього, він різко схопив мене за лікоть і сказав: «Зачекай». Він глянув у вікно, щось пробурмотів собі під ніс, а потім знову втупився в телефон.

​— У нас... у нас проблеми, — сказав він. — Великі.

​— Що ти...

​— Ми одружились. — Він показав мені екран: фото, де ми обидвоє тримаємо якийсь папірець. — І ми виклали про це фото в соцмережі.

​Мій мозок відмовився це опрацьовувати. Я, звичайна дівчина, без роботи, без хлопця, тепер одружена на ньому. Він — відомий актор.

​— Я не розумію, як це сталось? — запитала я, відчуваючи, як мене заливає паніка.

​— Це не має значення, — Майкл миттєво став діловим і холодним. — Мені зараз дуже потрібна репутація. Моя кар'єра... Прошу, підіграй мені лише на вихід з готелю. Потім я все поясню журналістам, але зараз... ти моя дружина.

Я важко погодилася. Що мені залишалося? Він схопив мене за руку. Його рука була тепла та міцна, одразу видно — чувак спортом займається.

​Як тільки ми вийшли, нас накрила хвиля хаосу. Стільки ЗМІ я ще в житті не бачила! Спалахи, камери, крики. Але я також побачила багато чоловіків у чорному — охорона. Це була справжня фортеця навколо мого так званого нареченого.

​Він відкрив мені двері. Мій «коханий» відкриває мені двері, і я обережно сідаю в автомобіль. Чувак реально якийсь крутий, бо автомобіль не був із дешевих. Він сів поруч і сказав водію назву РАГСу, в якому ми типу розписались.

​Ми плавно, тихо їхали. Я довго не наважувалася говорити. Але мовчання було гіршим за біль.

​— Як це можливо? — нарешті запитала я, не впізнаючи свій голос.

​— Як я зрозумів, ми одружились у РАГСі під назвою "Шлюб за одну ніч" (One Night Marriage). Ми зараз туди їдемо, щоб перевірити, чи це правда, чи ми просто виклали фото і відмітили цей загс.

​Через кілька хвилин ми вже були біля одного з найвідоміших закладів Лос-Анджелесу, назва якого відповідала його словам.

​— Емм... Я звісно перепрошую, — я повернулася до нього. — По-перше, як вас звати? По-друге, я зовсім не пам'ятаю, що сталось. Останнє, що пригадую, як мене злочинці, які переслідували, схопили за шию і сказали, що я поплачусь за скоєне.

​Він спокійно подивився на мене.

— Мене звати Майкл Колер. Я актор, відомий. Я їхав додому з клубу на таксі, а прокинувся — і ви біля мене. Але в мене є не тільки питання щодо вашого ім'я, а й: чому вас злочинці ловили і за що ви мали поплатитись?

​Він сказав це з такою насмішкою, що я відчула, як кров приливає до мого обличчя.

​— А це вже не твоє діло, — випалила я. — Але якщо вже так. Я просто викликала поліцію і вдарила злочинців, коли ті грабували старшого чоловіка. А звати мене Віккі.

​— Цікаво. То моя дружинонька ще й супергерой. Віккі, правильно? Хіба існує таке ім'я.

​— Колер, для тебе може бути і Віка. Це та форма імені, якою мене більшість друзів і знайомих кличуть.

​— Все, все, мовчу, — він підняв руки вгору.

​Ми зайшли всередину і підійшли до адміністратора. Після звірки інформації нам повідомили: ми дійсно офіційно одружені. І для розриву потрібні всі судові процеси.

​Після цих слів Майкла ніби переключило. Він схопив мене за руку, подякував адміністратору і вивів на вулицю.

​— Твоє життя не зміниться, — сказав він, дивлячись мені прямо у вічі. — Я все для цього зроблю.

​— Ти що, знущаєшся? Ми будемо розлучатись! Я тебе навіть не знаю!