Prohibitum amorem

Храмом прокотився тихий мелодійний голос єпископа, що вінчав закохану пару – солдата та доньку коваля. Солдат милувався своєю нареченою, прекрасною, ніби справжня німфа, що стояла перед ним із червоними трояндами у волоссі. Така ж витончена, як і меч, який викував її батько, і який солдат назвав на честь своєї коханої.

Юнона, що спостерігала за церемонією, сховавшись за однією з колон, дала своє благословення закоханим, коли вони куштували священний хліб зі спельти та обмінювались клятвами. Легка усмішка торкнулась її тонких рожевих вуст.

Завершення церемонії для богині обірвалось, коли владна рука накрила її живіт, притисла до міцного палкого тіла, і вони обоє – Юнона та її нахабний викрадач – опинились в божественній обителі. Юнона дозволила собі на мить забути хто її обіймає та заплющила очі, блаженно зітхнувши. Друга рука накрила її груди, а гарячі губи торкнулись відкритої шиї. Богиня розчинилась у його руках, перетворившись на золотий пил. Він осів долу і Юпітер глянув на свою дружину, що тепер спокусливо лежала на канапі та пила солодке вино із золотого келиха.

Юпітер криво усміхнувся, у його руці теж з’явився келих вина. Король богів почав наближатись до своєї дружини, що одразу сіла, аби в неї було більше шляхів для відступу, закинувши ногу на ногу. Юпітер сів поруч та прибрав шпильку з її волосся, що золотистими хвилями вкрило її тендітні плечі. Юнона не звертала на нього уваги, ігнорувала зухвальця.

– Чому тікаєш від мене, моя королево? – тихо запитав він, зариваючись обличчям в її волосся.

Юнона проігнорувала й мурашки попід шкірою від його шовковистого глибокого голосу. Натомість встала і пройшла до балкону, з якого було видно кудлаті хмари, що закривали землю. В обличчя дихнуло свіже нічне повітря. Зірки відбивались в її келиху, вона знову надпила вина.

– Ніби ти сам не знаєш чому я так вчиняю... мій королю... – в її словах відчулись нотки гніву.

– Скільки ще я мушу просити в тебе пробачення? Скільки ще ти мучитимеш мене своєю байдужістю? – він відставив келих на столик, знову підійшов до жінки та зігрів її плечі своїми руками. – Я скучив. Тут так самотньо без т-

– То піди перетворись на бика та викради собі чергову принцесу, Юпітере! – скинула вона його руки та відійшла на кілька кроків. Повернулась та заглянула в обличчя. – Мені набридли ці ігри! Мені набридло, що ти постійно приносиш мені лише біль! Мені, кінець кінцем, набрид ти!

Юнона ще раз глянула на нього із болем в очах і по ній залишився лише золотий пил.

***

Юнона знову спостерігала за тим, як єпископ Валентин вінчав чергову закохану пару під покровом ночі. Щасливі наречені подякували єпископу та пішли тихо святкувати своє маленьке свято, розділене лише на двох.

Юнона зітхнула і хотіла вже покинути храм. Але відхилившись від колони, вона була знову притиснута до холодного мармуру гарячим тілом. В її високій зачісці опинилась червона троянда, а губи на мить обпалило легким поцілунком.

– Будь моєю королевою, Юно. Моя кохана Юно, – усміхнувся Юпітер і провів кісточками по її щоці.

– Відійди від мене, – прошепотіла тихо та розгублено, – я більше ніколи не стану твоєю королевою.

– Я обіцяю, що виправлюсь. Уже виправився! Повернись до мене... – із відвертим благанням звернувся до неї король богів.

– Юпітере, я- – почала було Юнона, але її перервали.

– Єпископе Валентине, ви звинувачуєтесь у порушенні наказу імператора Марка Аврелія Клавдія про заборону вінчання солдат і засуджені до страти! – прогриміли наглядачі міста Терні, що щойно ввійшли до храму.

– Я робив це в ім’я кохання, – Валентин гідно прийняв новину, і його вивели в кайданах.

Крізь відчинені ворота храму пробивались перші косі промені сонця. Юнона вибралась з обіймів свого чоловіка та підійшла до жертовника, на якому Валентин залишив свої церемоніальні одежі. Торкнулась їх рукою.

– Його треба рятувати, – глянула на Юпітера.

– Він порушив закон.

– Він усього-на-всього вінчав закохані пари! Ти взагалі маєш серце? Хоча, про що я питаю! – змахнула вона руками і закотила очі. – Ти завжди лише одним місцем думав. Сама впораюсь, від тебе допомоги не дочекаєшся!

І розчинилась у повітрі. Юпітер зітхнув і пройшов за нею крізь простір прямо до її храму на Капітолійському пагорбі, куди вона втекла від нього з божественної обителі.

– То маєш якийсь план? – запитав він її, розглядаючи сердито напружену спину.

– Навіщо це тобі? – повернулась до нього Юнона.

– Хочу допомогти тобі, – прозвучало досить щиро.

Юнона підтисла вуста.

– Гаразд, – допомога буде не зайва. – Спершу хочу глянути, куди єпископа приведуть, а потім можна буде думати над іншим.

***

Валентина закинули до звичайної темниці. Можна було легко пройти до нього під личиною та визволити чоловіка з неволі. Дати змогу втекти.

Але неочікувано в рівнянні з’явилась нова змінна.

Донька тюремного наглядача.

Ця прекрасна юна квітка змусила серце Валентина битись швидше тої самої миті, як вона принесла йому обід уперше. Дівчині було шкода єпископа, тому вона зав’язала із ним розмову. І з першого погляду, з перших слів зародилось щире кохання. Юнона спостерігала за ними. Вона відчула це.