Епілог

Сонце гріло плечі, розтікалося по шкірі, сліпило очі. Вітерець заплутався в кронах квітучих яблунь і час від часу жбурляв в обличчя жмені пелюсток, що подібно до снігу, всипали газони в парку. Парковою доріжкою бадьоро крокував загін першокласників, на газонах на них уже чекали теплі пледи і вчитель з новим, цікавим уроком. Зараз у початковій школі ремонт, тож уроки в хорошу погоду проводять на вулиці. Дітям подобається, мені теж. Єн? Він довго бурчав і хмурився, але я вже призвичаїлася вирішувати проблеми з начальством. 

Життя повільно увійшло в колишнє русло, і хоча для Таємного Світу я стала кимось на кшталт живої легенди або казкового звірятка, грізна вдача Єна повністю виключала зазіхання на мою свободу і особисте життя. А ще дуже допомагав припис, виданий радою старійшин. Згідно з ним, моя особа недоторканна.

 Метр Мелфі ще довго маячив у нас під вікнами, з жалібним виглядом випрошуючи аудієнцію. Я погодилася на спілкування лише у присутності Єна, після чого метр Мелфі до нас ходити перестав. Тож у моєму житті мало що змінилося. Але інші життя змінилися круто. 

Майн все ж таки був змушений залишити свою посаду і втекти подалі від ганьби. Де ж він? Я не знаю, але сподіваюся, шукає місце для довгої та плідної сплячки, в яку він впаде всім на радість. Хейл повернувся на службу до мисливців, довівши, що наявність контузії ще не привід списувати його з рахунків. Совість і відвага у троля все ж таки залишилися на місці. 

Я часто навідую месу Річардс. Звичайно, біль втрати важко пережити, але все ж таки вона знайшла в собі сили жити далі. Я не стала приховувати від неї історію, що трапилася з Ребеккою. Продемонструвавши дар, я змогла переконати жінку в тому, що її дочка померла недаремно і навіть після смерті зуміла врятувати цей світ. Так, я переконана, що саме Ребека врятувала наш світ, а я була лише знаряддям, але оточуючі вперто вважають мене героїнею. 

Я все ще вчуся, пізнаю себе. Єн знайшов мені консультанта з магії життя, але все ж таки більшу частину уроків ми проводимо з метром-директором. Та й часу на розвиток сили в мене не так багато, його повністю поглинули справи школи. 

Вдалий день, сонячний, теплий. Я на повні груди вдихнула повітря, що пахло яблуневим цвітом. Скривилася і зачинила вікно. Дивно. Раніше я так не реагувала на запахи. Рука сама потяглася до м'ятного чаю, завареного дбайливою Магдою. Мав рацію Єн, не варто було стільки часу проводити в будівельному магазині, підбираючи фарбу для задуманого розпису стін.

 Нудота не відпускала вже кілька днів, мабуть, я все ж отруїлася парами фарби. У двері тихенько постукали, потім відчинили, і на порозі з'явилася стривожена Магда.

 - Ме-ме-меса Легран, ви повинні терміново спуститися на перший поверх, - промекала меса Пелпроп. 

– А що там? - Настрою кудись йти в мене не було. – У метра Джованні нова ідея щодо оформлення стіни? 

- Ні, меса. Там метр Легран, – ромертвілим голосом, сказала мені Магда. 

- Знову не в гуморі? - Меланхолійно уточнила я, відпиваючи чай з чашки. 

- Гірше, пішов розбиратися з художником, - зітхнувши повідомила Магда. - Меса, він його точно вб'є після вашої вчорашньої непритомності. 

Так, метр-директор у своєму звірячому амплуа. Папір, виданий Єну в мерії про те, що він мій законний «власник», остаточно позбавив Леграна самоконтролю. І він взявся контролювати мене. Метр не змінився, він, як і раніше, грубий і нестриманий, з ним складно та важко. Він педант, хам і солдафон і непохитний, як і раніше. Не романтик, і в моєму житті так само немає серенад під вікном і присвячених мені віршів, немає полум'яних промов і обіцянок вічної любові та вірності. 

Але є тепло і ніжність, є турбота та повага, яку він дарує мені. Раніше я не розуміла, як здатні тішити такі дрібниці. Адже все наше життя складається з дрібниць. І їх сотні, тисячі, їх не порахувати. Шаль, накинута на плечі, гарячий чай, що чекає мене на столі після прогулянки. Тепла ковдра, натягнута до самого підборіддя в вогку ніч... І мені просто тепло поряд з Єном. Затишно, надійно, спокійно, як за муром, що відгороджує від холодних вітрів.

 Так, ця стіна бурчить і обурюється з будь-якого приводу, вселяє страх оточуючим і каже все, що надумає, але я знаю його справжнього, такого, яким він буває лише зі мною. Одне гнітить мене з кожним днем. Те, що я ніколи не зможу подивитись у такі самі очі, кольору похмурого неба. Такі самі, але дитячі. Але я намагаюся не думати про це. Навіщо? Навіщо мріяти про те, що недосяжно? 

– Ясно. Іду. 

Я зітхнувши піднялася і вийшла з-за столу. Магда насеніла поруч, коли ми мчали з нею коридорами, нервово поправляла чепець, розправляла складки на фартуху.

 - Як ваше самопочуття, ме-ме-меса? - Уточнила в мене економка, притримуючи під лікоть під час спуску сходами. 

- Чудово, - знизала я плечима. - Голова вже не крутиться. 

– А нудота? 

- На місці, - охоче озвалася я, розгублена через турботи Магди. - Магда, я сама в змозі спуститися сходами. Мої ноги впорчдку. 

- Так-так. Але давайте я все ж таки підстрахую. А то, якщо ви знову непритомна ляснетеся, ваш чоловік мені точно голову відкрутить і над каміном повісить. Він обіцяв.

 - Магда, він жартував. 

– Меса. Його жарти розумієте лише ви. А мені моя голова дорога. 

Я засміялася і взяла Магду під руку. Тепер у всіх був живий щит, і його роль я виконувала. Навіть у міністерстві цій новині несподівано зраділи. Я чекала скандалу чи навіть звільнення, але, мабуть, вони настільки зневірилися знайти Єну гідного заступника, що були раді тому, що я залишусь при ньому надовго. В ідеалі – назавжди. 

Ми з Магдою крокували коридором, і нам весело посміхалися учні, шанобливо кланялися вчителі. Тішило все. І ошатні штори на вікнах, і персиковий колір стін у коридорах, і строкаті плакати на стінах. А ще туфлі гулко вистукували паркетом, нагадуючи мені крок за кроком про те, що я тепер здорова.